Нестерпна легкість буття

Він перевертався з боку на бік біля сплячої Терези, аж згадав одну фразу, яку вона зронила під час якоїсь балачки. Вони розмовляли про його приятеля 3., й Тереза сказала: «Якби я не зустріла тебе, то покохала б його».

Уже тоді ті слова викликали в Томаша дивний смуток. Він раптом збагнув, що Тереза цілком випадково закохалася у нього, а не в його приятеля 3. Що поза тим коханням, яке викликав у неї Томаш, була ціла імперія нескінченних і нереалізованих можливостей кохання до інших чоловіків.

Усі ми не здатні навіть припустити, що наше палке кохання може бути чимось легким, що воно може бути позбавлене будь-якої ваги; ми думаємо собі, що наше кохання — це саме те, що й мало бути; що без нього наше життя не було б нашим життям. Ми певні, що сам Бетховен, похмурий чолов’яга з розпатланою чуприною, грає нашому великому коханню своє «Es muss sein!».

Томаш згадував Терезину обмовку щодо свого приятеля 3. і думав, що історія його кохання базується не на «Es muss sein», а радше на «Es konnte auch anders sein»: це могло статися інакше…

Сім років тому в лікарні того міста, де мешкала Тереза, випадково стався тяжкий випадок менінгіту, і на консультацію терміново викликали головного лікаря клініки, де працював Томаш. Та, за випадковим збігом обставин, головного лікаря спіткало запалення сідничного нерва, він навіть поворухнутися не міг, тож замість себе послав до провінційної лікарні Томаша. У містечку було п’ять готелів, але Томаш випадково зупинився в тому, де працювала Тереза. Цілком випадково в нього залишався час до відходу поїзда, і він сидів у ресторані. Тереза теж випадково була тоді на зміні й випадково обслуговувала його стіл. Отож потрібно було шість випадковостей, щоб підштовхнути Томаша до Терези, наче, якби так не сталося, ніщо його самого до неї не привабило б.

Через неї він повернувся до Чехії. Це фатальне рішення ґрунтувалося на такому випадковому коханні, що його могло б і не бути, якби сім років тому Томашевого начальника не спіткало запалення того клятого нерва. І ця жінка, втілення цілковитої випадковості, тепер лежала поруч із ним і глибоко дихала уві сні.

Було вже пізно. Томаш відчував, що в нього починає боліти у шлунку, як бувало завжди, коли він опинявся у стані крайньої напруги.

Раз чи два Терезин подих змінився коротким хропінням. Томаш не відчував ніякого співчуття. Відчував лише одне: тягар у шлунку і відчай від того, що повернувся.

Частина друга

Душа і тіло

1

Марно було б авторові претендувати на те, що його герої існували насправді. Народилися вони не з материнського лона, а з кількох промовистих фраз або ж із ключової ситуації. Томаш постав із фрази «Einmal ist Keinmal», а Тереза — з бурчання в череві. Коли вона вперше переступила поріг Томашевого помешкання, в неї раптом забурчало в животі. Нічого дивного в тім не було: вона ні снідала, ні вечеряла, вранці з’їла тільки сендвіч на пероні, перші ніж сісти в потяг. Перейнявшись своєю зухвалою мандрівкою, вона й про їжу забула. Та якщо не дбаєш про своє тіло, то згодом стаєш його жертвою. Що то за жах був, чути, як озиваються твої нутрощі, коли стоїш перед Томашем! Вона мало не заплакала. Та, на щастя, Томаш обійняв її, і Тереза забула про голос у своєму череві.

2

Отож Тереза народилася зі ситуації, що брутально виводить на світ божий непримиренну дуальність тіла й душі, цей засадничий людський досвід.

Колись, за сивої давнини, людина з подивом прислухалася до ритмічного гупання, яке долинало з глибини її грудей, і думала собі, що ж ото воно може означати. Не могла вона ототожнювати себе з тілом, що було їй таке чуже і невідоме. Тіло було кліткою, а всередині тієї клітки ховалося те, що дивилося, слухало, жахалося, думало і дивувалося; оте щось, яке залишалося, коли відняти від нього тіло, була душа.

Звісно, сьогодні тіло вже перестало бути таїною, у грудях калатає серце, усі це знають, а ніс — це просто кінець рурки, яка стирчить назовні, щоб усотувати в легені кисень. Обличчя — просто панель приладів, де відображаються всі тілесні механізми: травлення, зір, слух, дихання, мислення.

Відколи людина може називати частини свого тіла, те тіло менше її турбує. Відтепер відомо і те, що душа — це тільки діяльність сірої речовини мозку. Дуальність душі й тіла маскується науковою термінологією; сьогодні це вже стало старомодним забобоном, з якого всі кепкують.

Але досить закохатися до нестями і раптом почути, як у тебе бурчить у тельбухах, як та лірична ілюзія наукової ери, єдність душі й тіла, відразу ж розвіюється.

З

Вона намагалася побачити себе через тіло. Тому довгими годинами простоювала перед люстром. А оскільки боялася, що її застукає за цим ділом мати, то кожен погляд, який на себе кидала, носив відбиток потаємної розпусти.