— А що там у вас трапилось? — запитав старий.
— Та нічого… Тільки пішли чутки, що сини Хвостка ведуть на нас кашубів і поморян…
— Бачиш, Добку, — спокійно відповів П"ястун, — це якраз добре, що я пішов до своїх бджіл: там, у лісі, я знаю, що робити; на городищі ж нічого б не довів: надто вже убогий я чоловік, і надто слабкий у мене голос… Що, всі вже роз"їхались?..
— Одні розсердились і пішли геть, а другі лежать там і бурчать… Треті, такі, як я, роздумують, куди б його пристати… Нам треба якнайшвидше когось обрати, бо появиться самозванець і сяде на шию.
На другий день вранці й Доман під"їхав до воріт з поклоном, — старого П"ястуна всі шанували.
— Що це ви так зблідли? — спитав господар; він давно не бачив Домана, нічого про нього не чув.
— Мене штрикнули ножем у бік, крові багато витекло.
Раптом звідкілясь долинув пискливий голос:
— Якби не стара знахарка Яруга, давно уже вас не було б на світі… Ха-ха!..
Вони озирнулись і побачили стару бабу, яка, посміхаючись, їм кланялась, трясучи головою й руками.
— Ти на віче чи з віча? — насмішкувато запитав Добек. — Може б, і ти там знадобилася?
— Саме йду на віче, — аніскілечки не бентежачись, відповіла стара, — а чому б і ні? Я чула, на ньому згоди немає… Хто знає? Може, якби я була, то й настала б… Бо різні речі несу в торбі… І багато чого знаю…
Прибулі кмети без упину вмовляли П"ястуна поїхати завтра разом з ними на віче.
— Навіщо вам ще одного чоловіка запрошувати, все одно ж нема згоди?.. — відповів старий. — Збирайтесь без мене, чи ж я вам потрібний?..
Другого дня було те ж саме. З"їхались старійшини на раду, а почали зваду; цілий день сперечались. Біля вежі метушились люди, збившись у натовп; то раптом відскакували й розходилися, хто куди, то збирались докупи. Здіймалися кулаки… злітали вгору шапки, потім усі йшли геть, але незабаром знову з"юрмлювались. Згоди не було… Лешки верховодили на одному боці, Мишки — на другому.
Пізно ввечері під"їхав до хати П"ястуна Мишко Кривава Шия, похмурий як ніч.
— Вітаю вас, батьку.
— Що, вже з віча?
— Так, з віча, — зітхнув Мишко.
— Чим же воно закінчилося?