– Ходімо, – лагідно сказав я йому. – Дозвольте мені запропонувати вам чогось випити.
І я повів його геть, а він ішов за мною сумирно, як слон за погоничем. Одначе Вілфред Снелл не належить до тих людей, яких легко зламати, й він швидко прийшов до тями. Під час ланчу уривки з його монологів долітали до нашого столу. Він, як і завжди, не вагався «називати речі своїми іменами» і «ділитися своїми маленькими таємницями» із притаманною йому переконливістю. Із того, що мені вдалося почути, він, як і раніше, легко та кумедно розвінчував те, що я стверджував у своїх книжках, повторюючи свої аргументи щодо середньовічного походження руїн Центральної Африки: мовляв, створили їх банту. На одному з етапів я поглянув у його бік і побачив, що він тримає розгорнутою біля своєї тарілки мою книжку «Офір» і щось зачитує з неї під загальний сміх сусідів по столу.
Проте біля мене виникла інша загроза, і я мусив докласти все своє вміння, щоб відвернути її. Саллі за ланчем була поруч зі мною, й ми сиділи навпроти Стервесантів. Їй знадобилося лише п’ять секунд, щоб помітити новий діамант Гіларі. Вона не могла його не помітити, він посилав осяйні стріли в усі кінці кімнати. Саллі мовчала протягом половини ланчу, але її погляд повсякчас падав на осяйний дорогоцінний камінь. Решта були раді можливості погомоніти, лунав сміх і чимало добродушних жартів. Лорен, здавалося, був особливо уважним до Гіларі, але раптом запала несподівана тиша.
Саллі нахилилася вперед і своїм найсолодшим голосом сказала Гіларі:
– Який чудовий перстеник! Ви щасливі, що можете носити такі великі прикраси, моя люба. А в мене надто тонкі кістки. Боюся, воно мені не підійшло б.
І вона обернулася до мене й стала жваво базікати. Вона зруйнувала загальний настрій одним майстерним ударом. Я побачив, як Лорен хмуриться і як він сердито почервонів. Гіларі стиснула губи, і я побачив, як сотні влучних відповідей промайнули поза її очима, але вона втрималася. Я незграбно пірнув у порожнечу, але навіть моя чарівність та соціальна грація не змогли відновити колишній настрій. Я відчув полегкість, коли нарешті Лорен подивився на годинник, потім кинув скошений погляд на РМ, якому була доручена організація виїзду. Цей джентльмен відразу підхопився на ноги й спрямував неповоротку громаду на вихід, туди, де чекала кавалькада автомобілів. Коли ми переходили через вітальню, Вілфред Снелл проштовхався до мене з цілим роєм своїх шанувальників, які намагалися не відставати від нього в чеканні чогось кумедного.
– Я знову переглянув вашу книжку протягом ланчу. Я забув, яка вона забавна, мій любий хлопче.
– Дякую вам, Вілфреде, – вдячно відповів я. – Дуже мило з вашого боку сказати мені про це.
– Я прошу, щоб ви підписали її мені.
– Неодмінно. Неодмінно підпишу.
– Я з великою цікавістю чекаю вашого сьогоднішнього виступу, мій маленький друже.
І я знову затремтів від зусиль придушити свої почуття і зберегти лагідний тон голосу.
– Сподіваюся, він вам видасться не менш забавним.
– Не сумніваюся, що саме таким він видасться мені, Бенджаміне.
Він зловтішно засміявся й подався геть разом із натовпом. Я почув, як він сказав Де Валлосу, коли вони разом сідали в автомобіль:
– Середземноморський вплив! Мій Боже, а чому не ескімоський? Докази ті самі.
Ми проїхали через парк, як жалобна процесія на державному похороні – кортеж чорних лімузинів, – і через другі ворота виїхали на Кенсингтон-гор.
Нас усіх висадили біля дверей Товариства, й ми пішли до лекційної зали. Ті, хто мав виступати, й члени ради розташувалися на сцені, а в залі сиділа теж виключно солідна публіка. Вілфред сидів на своєму місці, попереду в центрі, де я міг спостерегти кожен вираз на його обличчі. Він був оточений своїми «душогубами».
На сцену привели його світлість, що пахнув сигарами й добрим портвейном. Його спрямували на публіку, як гаубицю, й запустили в дію. За сорок п’ять хвилин він розповів усе, що знав, про орхідеї і про сезон стипл-чейзу. Президент почав делікатно смикати його за поли піджака, але мені довелося чекати свого шансу ще двадцять хвилин.
– Шість років тому я вже мав честь виступити перед Товариством. Темою мого виступу був «Середземноморський вплив на Центральну й Південну Африку в дохристиянську еру». Я прийшов тепер до вас із тією самою темою, але озброєний новими доказами, які мені пощастило роздобути в період між цими двома виступами.
ebooksa