Сонячний Птах

Там, де золотоносна жила була вузькою, вони робили стелю в забоях якомога нижчою, використовуючи в роботі лише жінок і дітей.

Вони застосовували слонів, щоб витягувати кошики із золотом на поверхню і щоб доставляти воду до шахт, розташованих у засушливих місцевостях.

Вони опрацювали метод підкопу під масивні поклади золотоносної руди, щоб вони обвалилися під власною вагою. То був дуже небезпечний метод. На одній із шахт, де його практикували, Ланнон і Гай не могли заснути протягом усієї ночі через виття в хатинах, де мешкали раби. Того дня золотоносна руда передчасно обвалилася, розчавивши близько сотні рабів та кількох наглядачів. Гай замислився над тим, чи багато з тих тужливих голосів оплакували вбитих наглядачів.

Підштовхуваний невситимою цікавістю, Гай попросив опустити його в одному з кошиків для підіймання золота до найнижчого забою на одній із копалень. То був справжній куточок пекла зі смердючим повітрям, де панували піт і спека, освітлений блиманням олійних ламп. Голі раби тяжко трудилися в тісних і небезпечних забоях, довбаючи тверду скельну породу. Гай спостерігав, як найтвердішу скелю обвалювали, застосовуючи той спосіб, який Ганнібал застосовував ще кількасот років тому, щоб прокласти собі прохід крізь Альпи. На скелі розкладали повільне вогнище. Камінь нагрівався так, що починав жевріти, хоч і не дуже яскраво. Потім на нього виливали по кілька відер суміші з води та кислого вина, що вибухали завихреними хмарами пари, – й скеляста порода розколювалася на уламки, які раби подрібнювали й витягували геть. Гай підійшов до скельної стіни, де він побачив, як блищить і сяє золото у материнській породі, багате й жовте, й замислився над тим, яку ціну треба сплатити, щоб його звідти видобути.

Коли Гая знову витягли на поверхню, він весь просяк потом і вимастився смердючою багнюкою, яку приніс із забою.

Ланнон похитав головою.

– Навіщо ти це зробив? Чи птахи видзьобали в тебе мозок, що тобі захотілося поплазувати під землею?

В одній із шахт золото вичерпалося вище від рівня підземної води. Було неможливо спуститися нижче цього рівня, бо не винайшли методу, яким можна прибрати воду з розробок. Раби намагалися вичерпати воду відрами, утворюючи ланцюги, проте в такий спосіб щастило знизити рівень води лише на кілька дюймів. Шахту довелося повернути Астарті, матері місяця й землі. Вона виявляла свою щедрість до нас, тож має отримати щось у відповідь.

Ланнон, за своїм правом, відібрав посланців, попросивши наглядачів визначити, які п’ятнадцять рабів будуть найменшою втратою для робочої сили. Боги не переймаються якістю отримуваних жертв. Для них життя є життям, і всяке життя вони готові прийняти.

Серце Гая болісно стислося, коли він побачив, як цих нещасних востаннє вели до забою. Вони тягли символічні ланцюги жертв і плентали, згорблені й покалічені, кахикаючи від професійної хвороби шахтарів.

Гай відправив одного зі своїх жерців наглядати за вирядженням посланців до богів, а коли його підлеглий повернувся зі зловісної підземної темряви, Гай проспівав подячну молитву Астарті, й почалася робота з заповнення шахти. Вона мала тривати протягом багатьох тижнів, з огляду на кількість породи, яку треба акуратно повернути до забоїв.

Заповнення потрібне для умиротворення матері землі, щоб утворилося нове золото.

Азіру пояснив, чому це необхідно.

– Ми тут маємо сприятливу землю, яка готова вирощувати золото. Ми знову заповнюємо її породою, і дія сонця з часом спричинить новий процес утворення дорогоцінного металу.

– Усе життя належить Ваалу, – традиційно промовив Гай.

– Діти наших дітей одного дня подякують нам за те, що ми засіяли цю землю, – самовдоволено провістив Азіру, і його впевненість справила на Гая велике враження, тому він записав усі подробиці цієї розмови до свого нового сувою.

Через триста днів після того, як колона покинула місто Опет, вона почала сходження на гори Зенґ.[21] Повітря було прохолодне й свіже після спеки, що панувала на низовинах, ночами туман важко висів над схилами й розбуджував лихоманку в кістках чоловіків, і тому вони тремтіли й загорталися у плащі та грілися біля багать.

Ці пагорби були садами Опета. На десятках тисяч акрів землі на терасах працювали десятки тисяч рабів, вирощуючи оливки та виноград. Центром і цитаделлю цих садів було укріплене місто на пагорбах, назване на честь дванадцятого Великого Лева Опета Зенґ-Ганнон. Тут стояли храми обом великим богам, і Ваалові, й Астарті, релігійні фортеці східного царства. Гай провів двадцять днів у синоді з жерцями та жрицями, приділив чимало часу інспектуванню власного легіону, Шостого легіону Бен-Амона, який був єдиним легіоном із вісьмох легіонів Опета, що складався виключно з воїнів чистої крові. Його штандартом був золотий гриф, що сидів на жердині з полірованого чорного дерева.

Ця релігійна та організаційна діяльність Гая припинилася, коли Ланнон наказав йому супроводжувати його в коротку подорож на схід, звідки надійшло повідомлення, що драви чекають Ланнона, аби поновити мирний договір на наступні п’ять років.

Три шейхи дравів зустріли їх, коли вони спустилися з гір Зенґу в напрямку східного моря. Це були високі смагляві чоловіки з орлиними рисами обличчя й блискучими очима. Своє чорне волосся вони обмотували білою матерією, а вдягалися в довгі плащі, підперезані поясом, прикрашеним філігранню та напівкоштовними каменями. Кожен мав за поясом широкий кривий кинджал і носив пантофлі з довгими задертими носами.