Сонячний Птах

Він відчув, як у його шлунку утворилася порожнеча, а нутрощі щось засмоктало вниз, і вони ковзали по животу з відчуттям солодкої приємності. Він дивився на Таніт, неспроможний говорити, відчуваючи, як його щоки омиває гаряча кров, розпачливо шукаючи потрібне слово й не знаходячи його.

Ланнон урвав його зачарування, крикнувши рабові:

– Принеси подушку!

І вони посадили Таніт перед царем і верховним жерцем.

– Зроби пророцтво, – скомандував Ланнон і нахилився до неї, важко дихаючи, червоний від випитого вина.

Таніт дивилася на нього спокійним поглядом із майже непомітним слідом усмішки на губах.

– Якби я мала таку спроможність, я проголосила б для вас пророцтво, володарю, але в такому разі постане питання про оплату моєї послуги вам.

– А яка ціна твоєї послуги? – запитав Ланнон.

Він почервонів трохи густіше – то в ньому підіймався гнів. Він не звик, аби в нього щось вимагали.

– Святий отче, ви назвете ціну? – запитала Таніт у Гая, і диявол смикнув Гая за язик.

– Сто пальців чистого золота, – сказав він, перш ніж усвідомив, щó він бовкнув.

То була величезна ціна й виклик Ланнону, що примушував його відступити або заплатити. Таніт усміхнулася знову, провокативні ямочки з’явилися на її щоках, і вона витримала лютий погляд Ланнона, зустрівши його своїм холодним і зацікавленим поглядом. Гай несподівано усвідомив, що він поставив дівчину в дуже небезпечне становище. Ланнон не простить, що його заманили в таку халепу, і Гай поквапився надати йому бодай якийсь шлях до відступу.

– За цю плату Великий Лев може поставити стільки запитань, скільки він тримає пальців на рукояті свого меча.

Ланнон завагався, Гай побачив, що він ще сердитий, але трохи заспокоєний поправкою Гая.

– Я сумніваюся, щоб мудрість дитини коштувала стільки грошей, але мені цікаво випробувати цю дівку, – промурмотів Ланнон, хоч у виразі його обличчя не було найменшого сліду цікавості.

Він узяв свою чашу з вином, зробив великий ковток, потім утер бороду й подивився на Таніт.

– Я йду на північ із місією. Скажи мені, яким буде результат мого походу, – наказав він, і Таніт умостилася на шкіряній подушці, обсмикнувши зелену сукню навколо своїх ніг.

Вона трохи опустила голову, і її зелені очі, здавалося обернулися всередину. Серед гостей запала очікувальна тиша, й усі вони з цікавістю дивилися на неї. Гай помітив, що її щоки зблідли, а навколо її губів утворилася біла смужка.

– Там буде зібрано великий урожай, – хрипко пошепотіла Таніт дивним неприродним і монотонним голосом, – набагато більший, аніж сподівається або усвідомлює Великий Лев.

Гості заворушилися, позираючи одне на одного й пошепки обговорюючи відповідь. Ланнон спохмурнів, почувши слова дівчини.