Сонячний Птах

– Я хочу, аби племена знали, що сюди приходив Ланнон Гіканус.

– Я залишаю тих, хто свідчитиме про це, – коротко відказав йому Гай. – Якщо ці старі люди є тягарем для нас, то хіба вони не тягар і для свого племені?

Ланнон нічого не відповів, і Гай побачив, що його гнів стихає. Несподівано він узяв руку Ланнона з вельми значущим виразом обличчя.

– Величносте, я хочу сказати вам одну дуже важливу річ. – І, перш ніж Ланнон устиг дати вихід своєму гніву, Гай відвів його вбік. – Бойові полки венді уникли нашого розгрому, й вони тепер перебувають у полі й готові до битви.

Ланнон відразу забув про свій гнів.

– Чи близько вони від нас?

– Я не знаю, але що довше ми розмовлятимемо, то ближче вони підійдуть.

Лише після полудня довгі ряди рабів були підраховані й почовгали до річки. Наглядачі принесли свої звіти до командного пункту Гая, і з’ясувалося, що загальна кількість захоплених у полон рабів становить близько двадцяти двох тисяч людей.

Незважаючи на наказ Гая тримати колону купно й під контролем, ряди взятих у ланцюги венді розтяглися на чотири милі, а швидкість їхнього пересування була надзвичайно низькою. Вони плентали, наче поранена стоніжка, спочатку пройшовши звивистою дорогою крізь пагорби, а далі спустившись униз на нерівне дно долини.

Перший напад відбувся після півночі в першу ніч. Він став шоком для Гая, бо, хоч він і вжив усіх заходів остороги, які годиться вживати, розбиваючи вночі табір на ворожій території, він не чекав нічого подібного від племен. П’ятеро вартових із перетятим горлом, обстріл стрілами із засідки, швидкий напад і швидкий відступ у найслабшому місці їхніх позицій, а не повномасштабна нічна атака – очевидний доказ планування й контролю операції, здійсненої з метою убити якнайбільше ворогів.

Лише тренування й дисципліна не дозволили легіону кинутися врозтіч перед цим ревучим потоком, який накотився на них із темряви. Протягом двох годин вони утримували свої позиції під безперервне завивання сурм, які сигналили тримати стрій, і крики центуріонів у темряві:

– До мене, Шостий!

– Тримайся, Шостий!

– Не відступай, Шостий!

Коли зійшов місяць й освітив поле бою, нападники розчинилися в лісі, а Гай дістав змогу пройти між своїми когортами й оцінити позицію.

Мертві вояки племені лежали високими купами навколо квадратів, на яких тримали оборону когорти. При світлі смолоскипів легіонери добивали поранених ворогів короткими ударами меча, тоді як інші піклувалися про власних поранених і складали мертвих для спалення на вогнищі. Гай із полегкістю переконався в тому, що втрати тих, хто оборонявся, відносно незначні, а нападникам довелося заплатити високу ціну.

Посеред безладу битви багато рабів відповіли на заклики нападників і дружним ривком вирвалися з квадрата, в якому їх тримали. Їм пощастило втекти вночі, але вони досі були обплутані спільним ланцюгом. Утім, залишалося ще близько шістнадцятьох тисяч, які завивали з жаху, голоду та спраги.

Легіон розклав у темряві кремаційні вогнища й заспівав подячну молитву Ваалові, коли вирушив у похід. Уже через годину після сходу сонця стало зрозуміло, якою буде тактика венді, що її вони обрали на сьогодні. Кожна перешкода на дорозі чи біля дороги захищалася загонами лучників або списників. Треба було докласти неабияких зусиль, щоб вибити їх із тих позицій, хоч вони щоразу відступали перед атакою Гаєвих сокирників, але разом із тим фланги та ар’єргард їхньої колони мусив постійно витримувати напади досить численних сил.

– Я ніколи раніше про щось подібне не чув, – із подивом заявив Ланнон на короткому перепочинку, коли він розстебнув і скинув шолом, щоб провітрити спітнілі золоті кучері й прополоснути рот вином. – Вони воюють як вимуштроване й натреноване військо.

– Це справді щось нове, – погодився Гай, узявши клапоть тканини, який намочив для нього один зі зброєносців.