– У них немає ані вартових, ані пікетів. Нічого, – зневажливо зауважив Ланнон.
– Вони варвари, – лагідно нагадав йому Гай.
– Вони заслуговують на рабство, – сказав Ланнон.
– Вони краще житимуть як раби, аніж як вільні люди, – уточнив Гай. – Ми їх одягатимемо, годуватимемо і покажемо їм справжніх богів.
Ланнон кивнув головою.
– Ми прийшли, щоб вивести їх із темряви на сонце.
І він підняв важкий кий у правій руці.
Зі сходу, від лісу, несподівано набігла череда ревучої збожеволілої худоби. На їхніх рогах горіли пучки вимазаної смолою трави, за собою вони тягли сухі гілки, що палахкотіли яскравим полум’ям, і їх підганяв власний жах і лінія вояків, які горлали та гейкали. Це було диявольське видовище, окутане пилюкою, димом і полум’ям. Череда худоби вломилася в місто, обвалюючи легенькі хатини з трави, підпалюючи їх і розтоптуючи сонних венді, які траплялися їм на шляху. За тваринами бігли вояки, частуючи ударами київ по голові тих, хто вижив, і залишаючи їх лежати в розворушеній ратицями пилюці.
Гай чув, як лунало з міста дедалі гучніше виття, як лементували тисячі нажаханих голосів. Він чув, як тупотіли ратиці, й бачив, як вибухи жовтого полум’я та снопи іскор підіймалися в нічне небо, як горіли сухі, наче трут, хатини.
– Тримайте лінію! – гукав він до своїх людей у навколишній темряві. – Не залишайте дірок у сіті, бо риба вислизне!
Ніч була наповнена рухом, звуками і полум’ям. Полум’я швидко поширювалося, освітлюючи сцену яскравим миготливим помаранчевим світлом, а венді розбігалися на всі боки, кружляли й зойкали, бачачи, як на них насувається невблаганна стіна вбивць і грабіжників. Киї підіймалися й падали, і звук ударів дерева по кістках був таким самим, як у лісорубів, що зрубують дерева в лісі. Вони падали, чорні й голі, й лежали у світлі полум’я або повзали навкарачки й стогнали від болю.
Одна жінка з дитиною, яку вона пригортала до грудей, побачила невблаганну лінію, що насувалася на неї, і метнулася навтіки, як метнулася б самиця якоїсь тварини, побігла у високе ревуче полум’я очеретяного даху. Вона загорілася, як смолоскип, її волосся вибухнуло з тріском, вона зойкнула лише один раз, а тоді впала, обгоріла й невпізнанна, у вогонь. Гай побачив цю картину, й божевілля його крові охолодилося, застигнувши у відразу й огиду.
– Стримуйтеся! – закричав він. – Не бийте з усієї сили!
І помалу з цього жахливого безладу утворився порядок. З’явилися наглядачі рабів, які наказували полоненим присідати рядами навпочіпки, піхота очистила місто, а полум’я догоріло, залишивши по собі димучі купи попелу.
Настав світанок, червоний і розгніваний світанок, по якому пливли хмари чорного диму. Коли Гай проспівав хвалу Ваалові, крики й виття полонених пролунали разом із голосами легіонерів.
Гай побіг через випалену пустку, віддаючи накази й організовуючи відступ. Уже дві когорти під командуванням молодого Бекмора почали відступати до великої річки, женучи перед собою незліченну кількість захопленої худоби. Гай прикинув, що там мало бути близько двадцяти тисяч голів маленьких чагарникових биків і корів. Бекмор мав наказ від Гая переправити худобу через річку й негайно повернутися, щоб прикривати відступ.
Тепер його головною турботою стало привести в рух повільні й неповороткі колони рабів. Наступ, який його легіон здійснив за півдня та ніч, безперечно, розтягнеться під час відступу на два або три дні. Щойно захоплених рабів треба взяти в ланцюги, й непризвичаєні до них люди, звичайно ж, рухатимуться дуже повільно, затримуючи легіон. Але навіть затримка на одну годину становила неабияку небезпеку, роблячи тяжко перевантажений легіон надзвичайно вразливим до контратак противника.
Один із центуріонів підійшов до нього, його туніка почорніла від диму, а борода була обпалена.
– Мій володарю!
– Що таке?
ebooksa