Сонячний Птах

– Ми відпочивали надто довго. – Гай підвівся на ноги й приладнав ремінець своєї сокири, обкрутивши його навколо зап’ястка. – Час рушати.

Після півночі вони перетнули низьку лінію пагорбів, яка утворювала перший косогір крутого берега річки, й перед ними простяглася широка відкрита низина, крізь яку протікала, звиваючись, річка Кал. Низина була омита місячним світлом, срібляста й голуба, і дим від десятьох тисяч вогнів, на яких готували їжу, стелився, як блідий морський туман над річкою, залягаючи прошарками в тихому нічному повітрі.

Вогні погасли, зменшившись до ледь видимих червоних крапок, якими було поцятковане місто, а хатини здавалися темними й безформними, густо розташовані без плану й системи, широко розкидане скупчення примітивних осель.

– Він назвав цифру в п’ятдесят тисяч – і не дуже помилився.

Гай подивився через низовину з річкою, а Ланнон, який стояв поруч із ним, запитав:

– Що ти робитимеш далі?

– Ти навчив мене, як полювати на дичину, мій царю.

Командири когорт, закутані в плащі, в шоломах і з похмурими виразами облич, підійшли, щоб отримати накази. Гай наказав спрямувати тонкий ланцюг піхотинців і лучників, які їх прикриватимуть, на схід. Протягом дня розвідники захопили близько чотирьох тисяч маленької бродячої чагарникової худоби, яка належала венді.

– Заберіть худобу із собою. Ви пам’ятаєте, до яких хитрощів удався Ганнібал в Італії, вона послужить і нам на великій річці.

Ланнон радісно засміявся й поплескав Гая по плечу, коли той пояснив свій задум.

– Лети для мене, Сонячний Пташе.

– Ричи для мене, Великий Леве, – усміхнувся йому у відповідь Гай, надіваючи й застібаючи свій шолом.

Дотримуючись цілковитої тиші, Гай повів чотири з половиною тисячі своєї важкої піхоти та сокирників і звелів їм залягти у формі півмісяця на краю лісу за містом. Він поспав протягом години й, коли один із центуріонів розбудив його, відчув, що геть замерз і закляк від нічної роси.

– Підіймайтеся, – тихо наказав він, і його наказ передали з уст до уст.

На краю лісу почулося шарудіння – засновигали чорні тіні, коли легіонери відкладали свої сокири, мечі та луки й натомість озброювалися дерев’яними киями, які застосовували, коли брали в полон рабів.

Гай і Ланнон поквапилися до своєї командирської позиції в центрі лінії, скинувши плащі й розминаючи захололі м’язи.

Гай подивився на сонне місто і втягнув у ніздрі запах диму від спаленого дерева, зготовленої їжі та людських екскрементів – великий кислий запах людства, що примусив його поморщитися. У місті панувала тиша, крім гавкання якогось цуценяти і скигління дитини, що ніяк не могла заснути.

Гай лагідно сказав:

– Тепер час.

Ланнон кивнув головою. Гай обернувся й дав наказ центуріону, і той нахилився над горщиком, у якому жевріло полум’я, роздмухав вогонь і підніс його до намоченої у смолі ганчірки, якою було обмотано наконечник сигнальної стріли. Коли полум’я підпалило ганчірку й спалахнуло, він заклав стрілу в лук і випустив її високою параболою в чорне небо. У рядах легіонерів сигнал був повторений, помаранчеве полум’я на короткий час зависло в небі, але тиша панувала досі, й місто не прокинулося.