Сонячний Птах

– Величносте, це справа честі. Він назвав мене боягузом.

– Але ніхто не полював у такий спосіб протягом останніх п’ятдесятьох років, – запротестував Ланнон.

– П’ятдесят років – це надто довго, – усміхнувся Гай. – Чи не так, Задале? Ми з тобою повернемо до життя цей звичай.

Задал витріщився на нього, проклинаючи свій язик за нестриманість.

Гай досі всміхався, дивлячись на нього.

– Чи гра здається тобі надто небезпечною? – лагідно запитав він.

Протягом кількох довгих хвилин здавалося, що Задал може відмовитися, але зрештою він коротко кивнув – його губи досі були білими.

– Якщо тобі так хочеться, святосте.

І він знав, що публіка має слушність, – він чоловік мертвий.

У два великі кошики раби зібрали з одного мертвого слона вміст його нижніх кишок. Коли Гай і Задал роздяглися до голого тіла й вимазалися жовтим гноєм, Гай почув, як молодий Бекмор обговорює цей вид полювання з Мурсилом.

– Я не вірю, що можна вбити дорослого слона бойовою сокирою. Таке полювання нагадує мені не дуже приємну форму самогубства.

– Саме тому це називають «летіти на крилах бурі».

Гній слона смердів так гидко, що міг заглушити запах людини. Це буде єдиний захист, який матимуть мисливці. Їхній єдиний шанс увійти в близький контакт із великим звіром і не бути поміченим. Гострий сморід слона – єдиний спосіб заховатися від нього, бо зір у нього слабкий через короткозорість.

Тимон прийшов з оточення царя й став допомагати Гаєві, розмазуючи гній на його спині. Тимон швидко зрозумів метод, який вони застосують у поєдинку з величезним звіром.

– Високонароджений, я боюся за тебе, – тихо промовив він.

– Я сам боюся за себе, – признався Гай. – Накладай якомога товщий шар гною, Тимоне. Я волію радше смердіти, ніж померти.

Гай подивився на крутосхил, який виводив із заглибини в долину. Слонова стежка петляла вгору в рідкому лісі. Вони перехоплять наступне стадо тут, перш ніж слони будуть стривожені запахом крові, який долітатиме із заглибини.

Гай озирнувся навколо себе й побачив, що мисливці розташувалися на вершині пагорба, обравши зручні місця, з яких вони могли спостерігати змагання. Його очі зустрілися з поглядом Задала. Майстер полювання був вимазаний жовтим гноєм з ніг до голови і стискав держак своєї сокири надто міцно. Страх виднів у його чорних очах, і страх знаходив вияв у тій манері, з якою він себе тримав. Гай усміхнувся йому, утішаючись його ніяковістю, і Задал відвернувся від нього. Губи йому тремтіли.

– Ти готовий, начальнику полювання? – запитав Гай, і Задал кивнув головою.

Він не довіряв своєму голосу.