Сонячний Птах

Гай на мить зупинився, щоб подивитися на них, і постать за ним відступила назад і змішалася з розвеселеним натовпом.

Гай пішов далі, і постать у плащі поквапилася за ним. Провулок, який вів до будинку Гая, поринув у глибоку темряву, але лампа тьмяно горіла в ніші над ворітьми, залишена там, щоб привітати хазяїна, коли той повернеться додому.

Гай намацував дорогу до світла, коли постать переслідувача наблизилася до нього мовчки й швидко. Тупотіння його власної ходи заглушило шелестіння одягу й легкі кроки позаду нього.

Гай дійшов до воріт і зупинився в тьмяному світлі лампи. Його кинджал був під плащем, а руку, призначену для меча, він простяг, щоб натиснути на клямку воріт. У цю мить, коли він був не готовий і погано зберігав рівновагу, темна постать накинулася на нього з пітьми. Чиясь рука схопила Гая за зап’ясток, і його відкинуло до стіни поруч із ворітьми. Вино вповільнило його рефлекси, він подивився вгору в здивуванні й тривозі і побачив темну постать з обличчям, схованим у складках каптура. Воно наблизилося до нього – і не встиг жрець закричати, як м’які губи притиснулися до його губів, і тихий здушений сміх зірвався з уст, залетівши в його приголомшений рот, і він відчув, як теплі груди й стегна доторкнулися до його тіла.

Шок цієї пригоди паралізував Гая. Кілька тривалих секунд він стояв цілком нерухомий, поки чиїсь губи та лукаві руки дражнили та розбуркували його. Потім із хрипким криком потягся до тугого теплого жіночого тіла, й воно вмить покинуло його, вислизнувши геть поза межі його досяжності.

Він кинувся до нього з несамовитою рішучістю, його руки хапали повітря, а загадкова постать затанцювала, прослизнула крізь ворота в дім Гая й заклацнула ворота за собою.

Лаючись у розпачі, Гай заходився борюкатися з ворітьми, виламав їх нарешті й проник у власний двір.

Через двір він побачив нечіткий рух, який зник у будинку, й побіг услід, перечепився через подушку й розтягся на повен зріст, налетівши на стілець, на якому домашній раб залишив амфору з вином і чашу. Вони попадали з гучним дзенькотом, розливши вино на глиняну підлогу. Тихий глузливий сміх із темного кутка примусив Гая підхопитися на ноги й кинутися туди. Він побачив загорнуту в плащ постать, чий силует маяв на тлі освітлених лампою дверей його спальні.

– Стривай! – закричав він. – Хто ти?

Поприбігали його домашні раби, розбуджені криком, ще наполовину сонні, охоплені панікою й поквапно озброєні.

– Геть звідси! – люто закричав на них Гай. – Геть усі – першого, кого я спіймаю до ранку не в його кімнаті, накажу відшмагати.

І вони повернулися до своїх помешкань, хоч погроза хазяїна й не дуже їх налякала. Гай намагався зберігати гідність, аж поки зник останній із них, а тоді обернувся й побіг до дверей своєї спальні.

Тут горіла нічна лампа, поставлена на низенький стільчик біля його ліжка. Гніт був прикручений низько, тьмяна калюжка світла залишала найдальші кутки кімнати в темряві. Біля лампи стояла жінка в плащі. Вона стояла нерухомо, й обличчя під каптуром було цілком заховане, хоч Гаєві й здалося, ніби він упіймав відблиск її очей.

Сила ривка Гая перенесла його через половину кімнати, але в хибному напрямку. Він обернувся до неї, але в цю мить вона дмухнула на лампу й загасила її вогник. Кімната поринула в темряву, й Гай ударився лобом об стіну. Він швидко оговтався від удару й, майже протверезівши, присів навпочіпки біля стіни, дослухаючись.

Він почув шелестіння одягу й стрибнув на звук. Його пальці вхопилися за краєчок плаща. Пролунав приглушений крик подиву, й краєчок тканини вислизнув із його пальців. Він сердито вилаявся й, широко розкинувши руки, пішов по кімнаті, наче сліпий.

Він дослухався до рухів поблизу себе, до найнечутнішого дихання, до найтихшого шарудіння в темряві. Він швидко викинув руки вперед, і його пальці доторкнулися до гладенької шкіри, відчувши форму голої спини і теплий м’який вигин сідниці. Тихий сміх, і тіло знову вислизнуло від нього. Гай застиг на місці, дослухаючись, як його серце калатає об ребра, як пробудилося його тіло – і в нього пішла обертом голова.

Хоч би хто вона була, вона скинула плащ. Він був сам-один у кімнаті з жінкою, невловною, як щука в озері, й голою, як новонароджене немовля. Як леопард на полюванні, він ганявся за нею, на ходу стягуючи із себе туніку й штани, недбало кинувши все на підлогу, окрім золотих сережок у вухах. Тепер і він був голий, як його пристрасть.

Її опанувала паніка в темряві, вона вже не могла стримувати зітхання й нервовий сміх. І Гай полював на неї, керуючись слухом, щораз більше наближаючись до неї, заганяючи її в куток між стіною й ліжком.

Вона мало не втекла від нього знову, пірнувши під його розкинуті руки, але своєю довгою рукою він обхопив її за стан і легко підняв. Вона заверещала, копаючи ногами, як спіймана тварина, її кулачки били його по обличчю й грудях.

Він відніс її на товсту купу хутра – свою постіль.