Сонячний Птах

– Ходімо, – сказав Гай і почав спускатися схилом, але Ланнон перепинив йому шлях.

У його очах світилося передчуття лиха, а його усмішка була непереконливою.

– Той йолоп Задал бовкнув, не подумавши, й він не мав на думці того, що сказав. Жоден чоловік тут не сумнівається у твоїй мужності, Гаю, крім самого тебе. Не намагайся доводити її надто переконливо. Життя мало означатиме для мене без мого Сонячний Птаха.

– Мій володарю…

Голос у Гая пролунав хрипко. Він був зворушений до глибини серця тим страхом, який Ланнон висловив за його життя.

– Перший удар дуже небезпечний, Гаю. Стережися, щоб, коли він упаде, він не впав на тебе.

– Я цього не забуду.

– Не забудь також помитися, коли сьогодні ти прийдеш обідати зі мною увечері.

Ланнон усміхнувся й відступив убік.

Двічі протягом полудня невеличкі стада слонів проминали їх, рухаючись угору крутосхилом між деревами. Щоразу Гай хитав головою, дивлячись на Задала, й дозволяв їм пройти, бо там були самиці зі слоненятами та ще не зовсім дорослі самці.

День хилився до кінця, і Гая опанувало не вельми приємне відчуття полегкості, змішане з відчуттям вини. Можливо, боги ухвалили рішення на його користь і не намагатимуться піддавати його випробуванню.

Залишилася одна година світлого дня. Гай і Задал спокійно сиділи біля стежки, ховаючись за густим гіллям мавпячої яблуні, що низько звисало з дерева.

Гній висох на їхніх тілах, і тепер шкіра в Гая неприємно свербіла. Він сидів, поклавши сокиру з грифами собі на коліна, й дивився на стежку, сподіваючись, що ніхто не з’явиться на ній до смеркання й він зможе відмовитися від цієї божевільної пригоди, на яку його штовхнули честь і поспіх. «Дивно, як бездіяльність затьмарює навіть найпалкіші пристрасті», – подумав Гай і криво посміхнувся, погладжуючи держак своєї сокири.

Він побачив рух унизу пагорба, рух великого сірого тіла, схожий на дим між деревами, й відчув, як його шкіра стала гусячою. Задал також усе побачив, він припинив метушливі рухи й закляк поруч із Гаєм.

Вони чекали, й несподівано два слони вийшли з-під дерев. Два великі старі самці з важкими іклами легко підіймалися схилом. Вони були на відстані ста кроків один від одного, ця відстань розділяла їх на стежці, й у їхній ході була та настороженість і відчуття мети, які остерегли Гая, що вони недавно стривожені, а може, й поранені мисливцями в долині.

– Ми візьмемо цих двох, – прошепотів Гай. – Якого ти обираєш?

Задал мовчав протягом хвилини, дивлячись на самців досвідченим оком. Перший слон був старший, й одне з його ікл обламалося біля самої губи. Він був худіший і сухорлявіший, ніж його товариш, а те, що він ішов попереду, вказувало на його більший досвід, більшу настороженість, і зламане ікло свідчило, що він підступніший, а його темперамент менш передбачуваний.

– Другого, – прошепотів Задал, і Гай кивнув головою.

Він чекав саме такої відповіді.

– Зараз я відійду назад. Ми спробуємо напасти на них водночас.