Гай прокинувся з відчуттям спокою, глибокого щастя.
Його тіло було розм’якле й розслаблене, але розум він мав ясний. М’які рожеві барви світанку проникали в його кімнату, а з ними й крики птахів, що літали над озером.
Він сперся на лікоть і подивився вниз на дівчину, яка спала поруч із ним на розкиданій наче після шторму постелі. Вона відкинула ковдру вбік у теплу весняну ніч. Її волосся було мокре на скронях, і краплі вологи блищали на злегка випнутій верхній губі. Очі заплющені, й вона спала так легко, що її дихання ледь ворушило темне волосся, яке лежало в неї на щоках.
Одну руку вона закинула за голову, змінивши форму навдивовижу великих грудей. Її груди, великі, повні й круглі для такого тендітного й довгого тіла, мали гарненькі пипки, ще темно-червоні після нічного кохання. Шкіра, гладенька й бліда, кремово-оливкового відтінку, і густі пучки чорного шовковистого волосся під пахвами і внизу живота.
Гай побачив усе це одним здивованим поглядом, перш ніж його очі ковзнули на її спокійне сонне обличчя.
Гай не повірив власним очам, усі звуки завмерли йому горлі. Він відчув жах і благоговіння, і забобонний страх.
Дівчина розплющила очі, побачила його й усміхнулася.
– Нехай Ваал благословить вас, святий отче, – лагідно сказала вона.
– Таніт! – видихнув Гай.
– Так, це я, мій володарю.
Вона все ще всміхалася.
– Це блюзнірство, – прошепотів Гай. – Це образа богині.
– Відмовитися від мого кохання до тебе було б образою всієї природи.
Таніт сіла на ложі й поцілувала його без найменшого каяття, без найменшого знаку провини.
– Ти говориш про кохання? – запитав Гай, на мить забувши про свої побоювання.
– Так, мій володарю, – підтвердила Таніт і знову поцілувала його.
– Але ж… – затинаючись, пробелькотів Гай, і його щоки почервоніли, як вогонь у буші. – Ти не можеш… Хіба можеш ти кохати мене?
– Як я можу не кохати тебе, мій володарю?
– Але ж моє тіло, моя спина.
– Я люблю твою спину, бо це частина тебе, частина твоєї краси, твоєї доброти й мудрості.
ebooksa