Тимон нічого не відповів, але його пальці ніжно доторкнулися до її шиї.
– Вони вбивають жорстоко, – сказала Селена, обернувши голову, щоб подивитися на нього. – Чи не ліпше буде, якщо ми помремо тепер, перш ніж сюди прибіжать собаки?
Але він не відповідав, і через мить вона заговорила знову:
– Ти маєш меча, Тимоне. Чом би не використати його?
– Якщо малий жрець буде з ними, тоді ми маємо шанс. Він має владу над царем. А дещо поєднує його зі мною. Між нами існує зв’язок. Він нас урятує.
Собаки швидко наближалися, і, здавалося, їхнє гавкання стало лютішим, коли вони відчули, що слід зовсім гарячий. Тимон підвівся на ноги й оголив свій меч. Він вийшов за межі скель і подивився назад, туди, де починався спуск у долину. На відстані півмилі зграя вибігла з лісу на галявину. Там було близько тридцяти високих мускулистих гончаків, довгоногих, з грубою брунатною шерстю й з головами та зубами вовків. Їх навчили переслідувати й загризати людей.
Тимон відчув, як його шкіра напружилася, коли він дивився, як собаки мчали через галявину прямо на нього. За собаками, майже не відстаючи, бігли дресирувальники у примітних зелених туніках і з батогами для собак на плечах.
А трохи далі бігли бойові слони, цілих п’ятеро з воїнами та погоничами у баштах. Слони не відставали від собачої зграї, біжучи інохіддю, якою можна покривати п’ятдесят миль за день.
Тимон прикрив очі дашком і спробував виокремити примітну постать головного жерця між людьми в баштах. Вони були ще досить далеко, але гончаки швидко наближалися.
Він акуратно обгорнув плащем ліву руку й міцніше вхопився за меч. Коротко змахнув зброєю, щоб розім’яти м’язи.
Передні собаки побачили його серед уламків скель, і глибоке ритмічне гавкання змінилося на збуджене виття. Їхні вуха ляпотіли, коли вони бігли, а їхні довгі рожеві язики метлялися над білими іклами у вовчих пащах, коли вони розгорнули перед ним стрій.
Тимон відступив в отвір, де лежала Селена, обороняючи її від злого шумного натиску коричневих тіл.
Перший пес налетів на нього, клацаючи щелепами, і хотів схопити його за обличчя.
Тимон устромив йому меча під саме горло, убивши собаку вмить, але не встиг він витягти лезо, як на нього стрибнув другий пес. Він устромив йому в пащу свою обмотану плащем ліву руку й рубонув мечем третього.
Вони кишіли перед ним, а він рубав, колов і відмахувався. Він ударив собаку, який повис на його лівій руці, об скелю позад себе й розтрощив йому ребра, але інший устромив ікла йому в литку й жорстоко смикав, намагаючись вибити його з рівноваги. Він устромив меча в його волохату спину – гончак заверещав і відпустив його. Ще один хотів схопити його за обличчя, й він ударив йому в голову руків’ям меча. Велике волохате тіло налетіло йому на груди, іклом розірвавши йому м’яз на плечі.
Їх було надто багато, усі вони навалилися на нього: хапали зубами, розчавлювали своєю вагою й силою. Він упав навколішки, тримаючи спіненого, заслиненого пса якнайдалі від свого горла й обличчя однією рукою й задушивши його, але він відчував, як інші зуби вгороджувалися йому в спину, в живіт, у стегна.
Раптом з’явилися дресирувальники псів і повідганяли зграю від нього, криками кличучи собак на ім’я, відтягуючи їх назад і тримаючи їх за тугі нашийники.
Тимон повільно підвівся на ноги. Він загубив свій меч, і кров струменіла його блискучим чорним тілом з глибоких укусів та подряпин, які пошматували його.
Він подивився вгору на бойового слона, що височів над ним. Його остання надія вмерла, коли він побачив, що Гая Бен-Амона не було серед мисливців і що Ланнон Гіканус, Великий Лев Опета, сміється.
– Непогана втеча, рабе, – похвалив його Ланнон, – я думав, ти зможеш добігти до річки. – Він подивився туди, де за Тимоном лежала Селена. – Отже, мої начальники полювання мали слушність. Роздивляючись знаки, вони дійшли висновку, що жінка пошкодила собі ногу, й ти поніс її на руках. Благородний учинок, рабе, вельми незвичний як на поганина. Та все одно це коштуватиме тобі дорого. – Ланнон подивився на одного з наглядачів за рабами. – Думаю, ми нічого не виграємо, якщо повернемося назад із ними. Убийте їх тут.
ebooksa