Сонячний Птах

– Так! Так! Вони комусь підкоряються, сумніву немає. Звичайно ж, важко повірити, що вони перебувають під чиїмось контролем.

– Але це ще не все, – сказав йому Гай. – Через мить ти побачиш, що я маю на увазі, бо я організував собі невеличку розвагу. Я хочу підсипати тим рабам чималу частку перцю в їхню дієту. Через мить ми нападемо на їхній обоз, і тоді ти побачиш, що я маю на увазі.

Вони на мить замовкли, спостерігаючи, як ворог повільно рухається в їхньому напрямку.

Тоді Гай запитав:

– У якому стані перебуває річка, Маґоне?

– Мій володарю, її рівень дуже низький.

– Брід можна перейти? – наполягав Гай. – Яка його глибина?

– Його можна перебрести пішки. Вода в найглибшому місці сягає до шиї, але тече швидко. Я наказав перерубати мотузки на броді.

Гай кивнув головою.

– Вони рухаються до броду біля Сета. Я був у цьому переконаний, коли вони обрали Лулуль як перехід через скелі в долину. – Гай замовк на трохи довше. – Саме тут я їх і знищу, – твердо провадив він, і Маґон скоса подивився на нього. «Знищу» здавалося дивним словом для воєначальника, який має під своєю орудою три тисячі людей і має намір воювати з армією, що нараховує тридцять тисяч.

– Мій володарю! – крикнув один з офіцерів Гая. – Атака почалася!

І Гай поквапився геть, щоб приєднатися до групи своїх підлеглих.

– Ага! – задоволено промовив він. – Бекмор добре обрав момент.

Із ретельно підготовленої пастки п’ятсот важких піхотинців Бекмора вдарили у фланг колони. Улюблені вояки Гая знайшли слабке місце в захисній шерензі чорних списників. Його сокирники прорубали дорогу до обозу, й погоничі биків, запряжених у вози, посхоплювалися зі своїх місць і кинулися врозтіч, жінки, які несли на головах кошики із зерном, скинули їх на землю, й побігли геть із панічними криками.

Нападники швидко повбивали биків і висипали зерно з кошиків на одну купу. Вогонь у глиняних глечиках швидко роздмухали, й через кілька хвилин пограбовані харчові припаси армії рабів горіли яскравим полум’ям.

– Поглянь! – і Гай показав Маґонові, як відповіли раби на цей несподіваний напад.

Із голови й хвоста колони загони списників побігли назад і вперед, виконуючи класичний маневр оточення. Цей рух не був виконаний із тією досконалою точністю, з якою виконав би його тренований легіон. Він був повільний і неповороткий, пародія на маневр, притаманний правильно організованим формуванням, але його можна було впізнати.

– Дивовижно! – вигукнув Маґон. – Ними командує солдат, вочевидь знайомий із військовими статутами. Ваш офіцер має бути обережним.

– Бекмор знає, що робити, – запевнив його Гай, і, поки він говорив, далекі сокирники швидко утворили формування «черепаха», затулившись з усіх боків щитами, й організовано відступили крізь ряди списників, які лише на кілька хвилин не встигли замкнути оточення. За ними палахкотів обоз армії рабів, від якого над вершинами дерев валував чорний дим.

– Чудово! Чудово! – усміхався Гай, висловлюючи своє задоволення й полегкість, втішено поплескуючи себе по стегнах. – Красиво зроблено! А тепер нехай командувач рабів покаже нам, що він такий самий добрий квартирмейстер, як і тактик. Сьогодні вночі у ворожому таборі животам доведеться несолодко. – Гай узяв Маґона за руку й повів його геть. – Як ти дивишся на те, щоб випити чашу вина? – запропонував він. – Спостерігати – це робота, яка не менш розбуджує спрагу, аніж махати сокирою.