– Ти купиш мені новий, якщо зіпсуєш цей, – остерегла вона мене і, розв’язавши шарф, передала його мені.
– Присвіти-но, – попросив я, і вона спрямувала світло від свого ліхтаря на малюнок царя.
Я накрив шарфом його голову, підтримуючи тканину пальцями лівої руки.
– Що ти, в біса, робиш? – запитала вона.
– Якщо ти коли-небудь надумаєш купити собі автомобіль, який уже був у користуванні, й захочеш переконатися, що він ніколи не потрапляв в аварію, тоді саме в такий спосіб ти шукатимеш ті фізичні вади, яких твої очі не побачать.
Кінчиками пальців правої руки я обмацував поверхню малюнка крізь шовк. Тканина дозволяла пучкам пальців легко ковзати по скельній поверхні, яка підсилювала відчуття її фактури. Я намацав тоненьку канавку, простежив її до перетину з іншою канавкою, просунувся на схід, на північ і повернувся до тієї точки, з якої почав промацування. Пучки пальців намацали правильний прямокутник приблизно в дев’ять на шість дюймів.
– Ти щось намацав?
Саллі не могла стримати нетерпіння. Я не відповідав, бо моє серце підкотилося до рота, а пальці невтомно обмацували скельну поверхню під шовком, просуваючись досить далеко за межі портрета, униз майже до рівня підлоги й угору, наскільки я міг дотягтися.
– О, Бене! Скажи мені! Що ти там намацав?
– Зачекай!
Моє серце тріпотіло, як крила фазана, який щойно відірвався від землі, мої пальці, що ковзали по затуленій шовком скельній поверхні, тремтіли від збудження.
– Я не хочу чекати, нехай тебе чорти візьмуть! – крикнула вона, – скажи мені, в чому річ!
Я стрибнув униз із козлів і схопив її за руку.
– Ходімо.
– Куди ми підемо? – запитала вона, коли я потяг її через печеру.
– Візьмемо фотоапарат.
– Навіщо, нехай тобі біс, навіщо?
– Ми зробимо кілька фотографій.
Я мав два рулони фотоплівки «Кодак Ектахром Аерофільм» зразка 8443 в охолодженому кабінеті, де зберігав запаси фотоплівок. Я замовив цю інфрачервону плівку задля експерименту з фотографуванням викопаних фундаментів міських мурів із вершин пагорбів, але результати мене мало задовольнили. Було забагато скельних прошарків і надто густа рослинність, що перешкоджало робити точні знімки.
Я зарядив фотоапарат рулоном інфрачервоної плівки й надів на лінзу желатиновий світлофільтр «Кодак № 12». Саллі не давала мені спокою, поки я працював, але я відповідав на всі її прискіпування: «Зачекай, і ти все побачиш!»
ebooksa