— До стайні? — Її темні брови здивовано піднялися. — Що він хоче там знайти? А ось, вочевидь, і він сам. Сподіваюся, сер, що вам вдасться довести непричетність мого кузена до цього злочину. Я переконана в цьому.
— Я повністю поділяю вашу думку, — вклонився Голмс, струшуючи на килимку сніг із черевиків. — Гадаю, я маю честь познайомитися з міс Голдер? Дозволите задати вам кілька запитань?
— Заради бога, сер! Якщо б тільки мої відповіді допомогли розплутати цю жахливу справу!
— Ви нічого не чули сьогодні вночі?
— Нічого, поки до мене не долинув гучний голос дядька, тоді я спустилася вниз.
— Напередодні ввечері ви замикали вікна та двері. Міцно їх зачинили?
— Звісно.
— І вони були замкнені сьогодні вранці?
— Так.
— У вашої камеристки є шанувальник. Вчора ввечері ви казали дядькові, що вона виходила до нього?
— Атож, вона подавала нам учора каву. І могла почути, як дядько розповідав про діадему.
— Розумію. Тому ви робите висновок, що вона могла щось повідомити своєму шанувальнику, і вони разом задумали крадіжку.
— Ну, яка користь від всіх цих туманних припущень? — нетерпляче вигукнув містер Голдер. — Адже я сказав, що застав Артура з діадемою в руках.
— Не треба поспішати, містере Голдер. До цього ми ще повернемося. Тепер щодо вашої служниці. Міс Голдер, вона увійшла в будинок через кухню?
— Так. Я спустилася подивитися, чи замкнені двері, і побачила Люсі на порозі. Помітила в темряві її шанувальника також.
— Ви його знаєте?
— Авжеж, він продає овочі, приносить їх нам. Його ім’я Френсіс Проспер.
— І він стояв трохи осторонь, не біля самих дверей?
— Атож.
— І має дерев’яну ногу?
ebooksa