Ґлорія Cкотт

— Скажіть, містере Голдер, чи були в ту мить на ногах вашого сина черевики або капці?

— Ні, він був босий, на ньому були лише штани та сорочка.

— Дякую. Ну що ж, нам просто щастить, і якщо ми не розкриємо таємницю, то тільки з власної провини. З вашого дозволу, містере Голдер, я ще раз обійду навколо будинку.

Голмс вийшов сам: зайві сліди, за його словами, лише ускладнюють роботу.

Він був відсутній близько години, а коли повернувся, ноги мав запорошені снігом, а обличчя непроникне, як і зазвичай.

— Мені здається, я оглянув усе, що потрібно, — заявив він, — і можу вирушати додому.

— Ну, а як же камінці, містере Голмс, де вони? — вигукнув банкір.

— Цього я ще не можу сказати.

Банкір у розпачі заламав руки.

— Невже вони безнадійно зникли? — застогнав він. — А як же Артур? Дайте мені хоч найменшу надію!

— Моя думка про вашого сина не змінилася.

— Заради всього святого, що ж тут сталося?

— Якщо прибудете до мене завтра вранці між дев’ятою та десятою на Бейкер-стрит, то гадаю, я зможу дати докладніші пояснення. Сподіваюся, ви не обмежуватимете мене за умови, звісно, що камінці повернуть, і не будете скупими?

— Я віддав би все своє майно!

— Чудово. Я поміркую над цією історією. До побачення. Можливо, ще зазирну сьогодні сюди.

Не залишилося сумнівів, що Голмс уже щось надумав, але я навіть приблизно не міг уявити собі, які висновки він зробив. Дорогою до Лондона я кілька разів намагався поговорити на цю тему, але Голмс щоразу уникав відповіді. Нарешті, зневірившись, я припинив свої спроби. Не було ще й третьої, коли ми повернулися додому. Голмс поспішно пішов до своєї кімнати й з’явився знову за кілька хвилин. Він уже встиг переодягнутися. Пошарпаний плащ із піднятим коміром, недбало зав’язаний червоний шалик і стоптані черевики надавали йому вигляду типового волоцюги.

— Ну, що ж, гадаю, згодиться, — сказав він, поглянувши в дзеркало над каміном. — Хотілося б узяти з собою й вас, Ватсоне, але це неможливо. На правильній я стежці, чи ні, незабаром дізнаємося. Сподіваюся повернутися за кілька годин.

Він відчинив буфет, відрізав шматок яловичини, поклав його між двома куснями хлібу і, засунувши згорток у кишеню, зник.

Я тільки-но допив чай, як Голмс повернувся в чудовому гуморі, розмахуючи якимось старим черевиком. Він жбурнув його в куток і налив собі чаю.

— Я зайшов на хвильку, зараз піду далі.