Всі свої любі розмови…
Пані Ольга похилила голову:
— Так, так… А за тою дівчиною „з чорними бровами” ходять вже три отакі потіхи, що лепечуть: „Бабцю”!
— Но, но, золотко моє, не гнівіть ви Господа Бога! З такою бабцею ще можна сміло і з приємністю забавитися в „манастир”. (Ставить на на столі квіти). Тепер подивимося, чи мій бос не залишив нам чогось такого, що підкреслило б ще більше урочистий характер нашого свята… Є! (Витягає з бюрка пляшку вина). „Мартіні”, — хай буде „Мартіні”. Як ви його „лайкуєте”?
— Бійтеся Бога, що ви робите?..
— А що?.. Позичаю собі вина в мого боса. Зрештою, це наше спільне санктуаріюм, звідки ми нераз потягаємо. Бо ми з ним за пані-брат. А хто ж він такий?
Такий самий лоєр, як і я, з тією тільки різницею, що він ґенґстер, а я — порядний чоловік, або — дурень, іншими словами. Ну, він, нічого собі, симпатичний таліянчик, молодий джус, має всього тридцять років. Нераз посідаємо собі, закуримо, я розповідаю йому про нашу європейську, ще ц. к. віденську палестру, про адвокатські традиції, професійний кодекс чести, а він іржить, як дикий кінь, так йому з того всього смішно. А вчора сам мені признався, що він тепер ходить, як той цирковий штукар по линві над берегом пропасти: або заробить десять тисяч долярів, або десять літ криміналу… Ну, де ж, до дідька, той коркотяг?
Пані Ольга сумно похитала головою:
— То страшне…
— Що, саме?
— До чого докотилася наша політична еміграція в цій… вільній країні! Ну, наприклад, ви, слава нашої адвокатури, блискучий оборонець і громадський діяч, мусите так понижуватися і на старші роки витирати бруди за таким смаркачем, та й ще до того якимсь напівкримінальним типом!
— Любко дорога та й золота, тут минуле не рахується. Кожний новоприбулий — це „табуля раза” і чи він бувший президент держави, чи бувший шевський челядник — мусить починати все „да капо”.
— Коли, тепер?.. З шостим хрестиком на шиї?
— Саррі… Вам треба насамперед вивчити три головні заповіді ґрінора: перше — не думай в Америці європейськими категоріями, друге — не пробуй розбивати головою муру, а третє — привикай до того, що є, бо іншої ради не маєш. Будь усміхнений, щади гроші і люби Америку. Ґад блес Амеріка!
З пляшки з лоскотом вискочив корок —
— Де-цо!
— А, знаєте, це трохи прикро…
— Ну, наприклад?
— Прикро дивитися, коли наші люди, гарні люди, вартісні, яких ви знали віддавна і на яких звикли дивитися трохи інакшими очима, тут, в Америці, так якось швидко і безболісно пристосовуються до нового життя…
— Коли ця тирада стосується до мене, то не так дуже швидко. Любко, я вже тут три роки!
ebooksa