Перелетні птахи

22
18
20
22
24
26
28
30

Меценас роблено-драматично:

— Не згадуйте, не дозволяю! Категорично забороняю! Ніяких споминів, ніяких сантиментів! Спомини тягнуть людей до вікна, до Іст-Рівер, під колеса самоходів…

Пані Ольга мимовільно глянула з вікна в пропасть ночі…

— Ой, тягнуть, тягнуть…

— До речі! Що ви тут робите?

— А що ми всі тут робимо?.. Клінуємо.

— Но, но, золотко моє, не узагальнюйте, прошу я вас! Наприклад — стоячий перед вами Майкел (маю честь представитися!) є вже нині старшим помічником молодшого формана і має під своїм берлом оцей цілий поверх!

— Ох, вибачте, а я й не знала, що ви тут начальство! А я так стою дурно і не працюю!

— Не шкодить, можете собі сісти і не працювати. Медам!.. (Подає їй крісло).

— Ні, ні, дякую. Краще я закінчу свою роботу…

— Сідайте! Хто тут бос?

Пані Ольга нерішуче сідає. І в цій хвилині на столі дзвонить телефон. Меценас притьмом припадає до нього:

— Галов! Хто?.. А, містер Джонс! Єз. Ол райт. Окей. Ґуд бай!.. (відложив трубку). Кажу вам — що англійське, це прекрасна мова! Не треба вам великого запасу слів, принаймні в нашій клінерській професії: єз, окей, ґуд-бай, де-цо!

Пані Ольга встає з крісла:

— Пане меценасе, може я таки піду… Знаєте, я, просто, боюся: на протязі двох тижнів мене вже три рази звільняли з праці… Не хочу, щоб завтра звільнили четвертий раз.

Меценас саджає її назад:

— Золотко моє, ви знаєте хто це дзвонив? Містер Джонс! А ви знаєте, хто такий містер Джонс?.. Супер-супер-інтендент цього будиночку, пан, бог і володар, що має під своєю владою 148 клінуючих живих автоматів! А ви знаєте, що він мені сказав?.. „Майкел, я віддаю під твою руку всіх людей і всю роботу, бо мушу вийти на годину в пильній справі”. Як він сказав — на годину, то прийде за три, бо шануючий себе айриш так швидко не вертається з корчми. А ми за той час можемо свобідно погуторити.

Пані Ольга в задумі:

— Як колись… у Глибічку…

— Великім?