— Великім.
— А ви собі пригадуєте?..
— Пригадую… тільки ви категорично заборонили викликати тіні минулого. Що ж, може так і краще…
— А ви знаєте, що я нераз думав, що з вами діється…
— Так, я знаю, що ви, навіть, писали до… нас, але ми тоді переїхали з бритійської зони до французької й одинокий ваш лист я одержала з дворічним запізненням. Щиро дякую вам, що ви, все ж таки, цікавилися…
— Ну, ще б ні, золотко моє! Та ж ви моя перша і друга любов!
— О, чи справді?.. А між першою і другою нікого не було?
— Може там щось і було, золотко моє, може щось замішалося, але це не входить в рахунок. Моє серце залишилося назавжди в Глибічку!
— Великім?..
— Так єсть! (Цілує її руку). Пані Олю, я не можу дивитися на цей ваш офіціяльний стрій!
— На який стрій?
— А на цей хвартух. Давайте його сюди, ваша служба на нині вже скінчилася.
— Але ж — вагається пані Ольга.
— Слухайте, хто тут бос?!
Меценас бере від неї хвартушок і хустину, заносить до сусідньої кімнати. В тому часі пані Ольга, з деяким схвилюванням, стає перед дзеркалом, попровляє волосся…
Входить розпромінений Меценас, несе китицю квітів:
— Думаю, що наша секретарка, місс Бетсі, чи Пепсі, не буде сердитись на мене за те, що я позичив ці квіточки з її столика, для вшанування такої оказії… (задивився на пані Ольгу). Що це — якісь чари-мари?.. Золотко, та ж ви зовсім не змінилися від тих часів, коли один страшний лицар, в однострою усусуса, стояв із гітарою перед вашим ґаночком і співав:
За твої, дівчино, чорнії брови
За твою, дівчино, каплю любови —
Віддав би дівчино, моя голубчино,
ebooksa