Хрестоносці

«Порядна дівчина», подумав Збишко.

Трохи помовчавши, він спитав:

—Аз абатом не було колотнечі?

Чех усміхнувся, як усміхається тямущий слуга, який добре: розуміє, що діється навколо нього:

— Вони обоє робили це так, щоб абат не знав; а чи довідався він і що там було — не скажу, бо виїхав раніш. Абат як абат! Часом крикне на панянку, але потім так за нею очима й водить, чи не дуже скривдив її, Я сам бачив, як він одного разу накричав на неї, а потім вийняв із скрині такого ланцюжка, що кращого й у Кракові не знайдеш, та й каже їй: «На!» Впорається вона й з абатом, коли він любить її не менш, ніж рідний батько.

Певне, що так!

Як бог на небі...

Вони замовкли й їхали далі під сильним вітром, у снігових крупах. Раптом Збишко придержав коня, бо звідкілясь збоку озвався жалібний, приглушений лісовим шумом голос:

—Християни, зарятуйте божого слугу в нещасті!

Разом з цими словами на дорогу вибіг чоловік, одягнений в напівдуховний, напівсвітський одяг, і, ставши перед Збишком, почав благати:

Хто б ти не був, пане, допоможи людині й ближньому в тяжкій пригоді!

Що ж з тобою трапилось, і чого ти хочеш? — запитав молодий рицар.

Я слуга божий, хоч і без сану, а трапилась зі мною така пригода: сьогодні вранці вирвався у мене кінь, який віз скрині з священними речами. Я залишився сам без зброї, а вже скоро вечір, і щохвилини можуть напасти люті звірі. Якщо ви мене не врятуєте, то загину.

Якби ти загинув через мене,— відповів Збишко,— то я мусив би відповідати за твої гріхи. Але звідки я знаю, що ти не волоцюга або не дармоїд, яких багато вештається по дорогах?

По скринях узнаєш, пане. Не один чоловік оддав би повен гаман дукатів за те добро, що в них є, але коли ти забереш мене й мої скрині, я тобі дещо вділю задаром,

Ти називаєш себе слугою божим, а того не знаєш, що рятувати треба не за земні, а за небесні нагороди. Але як же це твої скрині залишились у тебе, коли кінь, який їх ніс, утік?

Бо поки я шукав коня, його в лісі на полянці вовки роздерли, а скрині залишились; я приволік їх до шляху і оце жду змилування та помочі від добрих людей.

Сказавши це і бажаючи довести, що говорить правду, він показав на дві луб"яних скриньки, що лежали під сосною. Збишко дивився на чоловіка досить недовірливо, бо той здавався йому не дуже чесним, до того ж, його мова, хоч і чиста, вказувала на його іноземне походження. Проте він не відмовив у допомозі й дозволив незнайомому сісти з його скриньками, що виявились досить легкими, на запасного коня, якого вів за повід чех.

—Нехай бог помножить твої перемоги, мужній рицарю! — подякував незнайомий.

Потім, бачачи молоде обличчя Збишка, стиха додав: — А також волосся на твоїй бороді.