Хрестоносці

—Я заприсягся, і хоч я бранець з-під Болеславця і просто собі слуга, але я влодичка...

Збишко розсердився:

—Забирайся геть! Як це так? Будеш мені проти моєї волі служити, чи що? Забирайся, а то накажу самостріла натягнути.

Але чех спокійнісінько відторочив од сідла суконну опанчу, підбиту вовчим хутром, простяг її Збишкові і сказав:

—Панна Ягенка й оце вам прислала, пане.

—Ти хочеш, щоб я тобі, поламав кості? — запитав Збишко, беручи списа з рук парубка.

—Єй гаманець до ваших послуг, — відповів чех. Збишко замірився був на нього списом, але згадав,

що слуга, хоч і бранець, але з роду влодик і, очевидно, залишився у Зиха тільки тому, що не мав за що викупитись, і опустив ратище.

А чех схилився до його стремена і сказав:

Не гнівайтесь, пане. Коли не дозволите мені їхати з вами, я поїду за одну або дві стадії ззаду, але поїду, бо на це я заприсягся спасінням моєї душі.

А коли я скажу тебе вбити або зв"язати?

Коли скажете мене вбити, то буде не мій гріх, а коли скажете зв"язати, то залишусь, поки мене не розв"яжуть добрі люди або не з"їдять вовки.

Збишко нічого не відповів — він рушив конем уперед, а за ним рушили його люди. Чех з самострілом за плечима й сокирою на плечі їхав позаду, кутаючись у кошлату зуброву шкуру, бо зірвався холодний вітер з сніговими крупами.

Завірюха щохвилини дужчала. Турчини, незважаючи на свої кожухи, заклякали від неї, Збишкові парубки почали бити себе навхрест і обапліч руками, щоб зігрітись, а сам він, також не дуже тепло одягнений, став поглядати на привезену Главою вовчу опанчу і, нарешті, сказав турчинові подати її собі.

Добре загорнувшись. в опанчу, Збишко незабаром відчув, як тепло пішло по всьому його тілу. Особливо зручний був каптур, який захищав йому очі і чи не все обличчя, так що вітер майже не дошкуляв. І хлопець мимоволі подумав, що Ягенка таки дуже порядна й чесна дівчина, і придержав коня, бо йому раптом захотілось розпитати чеха про неї і про все, що діялось у Згожелицях.

Кивнувши чехові, він спитав: — А старий Зих знає, що панна тебе до мене послала?

—Знає,— відповів Глава. — І не противився?

— Противився.

—Розкажи, як воно було.

—Пан ходив по кімнаті, а панна за ним. Він кричав, а панянка нічого — тільки він до неї повернеться, а вона йому в ноги. І ані слова. Нарешті старий пан каже: «Чи ти оглухла, що нічого не відповідаєш на мої слова? Обізвись, бо я, здається, нарешті, дозволю, а як дозволю, то абат голову мені одірве!» Тоді панна зрозуміла, що таки на своєму поставить, і давай з плачем дякувати. Пан їй дорікав, що вона його знає, як свої п"ять пальців, і в усьому ставить на своєму, а нарешті сказав: «Обіцяй, що нишком не побіжиш прощатися з ним, то дозволю, інакше ні». Тоді панянка дуже зажурилась, але обіцяла, і пан був радий, бо вони з абатом обидва дуже боялись, щоб їй не забаглося побачитись з вашою милостю... Але на тому не скінчилося, бо потім панна хотіла послати двох коней, а пан забороняв, хотіла послати.вовчу опанчу й гаманець, а пан забороняв. Але що там з тих заборон! Якби їй захотілось дім спалити, то пан і на те пристав би. Через те єй другий кінь, є вовчий плащ і гаманець...