Хрестоносці

—Був я, пане, в святій землі, потім у Костянтинополі й у Римі, звідти через Францію повернувся до Мальборга, а з Мальборга їхав оце в Мазовію з святими реліквіями, що їх набожні християни охоче купують задля спасіння душі.

—Ти був у Плоцьку або в Варшаві?

—Був і там, і там. Хай дасть бог здоров"я обом княгиням! Недарма княгиню Олександру люблять навіть прусські вельможі, бо то святобожyа пані — хоч і княгиня Ганна Янушева не гірша.

—Бачив ти в Варшаві двір?

—Застав я його не в Варшаві, а в Цеханові, де мене князь і княгиня як слугу божого гостинно прийняли і щедро обдарували. Але я теж залишив їм реліквії, які повинні привернути до них благословення господнє.

Збишко хотів спитати про Данусю, та йому чогось стало боязко і соромно. Він зрозумів, що це було б однаково, що розказати про своє кохання незнайомому, до того ж підозрілому чоловікові, який міг бути просто пройдисвітом. Він трохи помовчав і спитав:

— Які ж ти реліквії по світі розвозиш?

Я вожу й індульгенції, і реліквії. Індульгенції у мене різні: є навічні й на п"ятсот років, і на триста, і на двісті, і на менше, дешевші, які могли б купувати й незаможні люди і, таким чином, скорочувати собі муки в чистилищі. Є індульгенції на колишні гріхи і на майбутні, але не думайте, пане, що ті гроші, за які їх продаю, я беру собі... Скибка чорного хліба та трохи води — ото й усе, що мені потрібно, а решту відвожу в Рим на новий хрестовий похід. Правда, по світі їздить багато шахраїв, яким аби тільки гроші видурити; у них все фальшиве: і індульгенції, і реліквії, і печаті, і свідоцтва. Найсвятіший отець слушно переслідує їх своїми посланнями, але зі мною серадзький пріор вчинив несправедливо, бо мої ж печаті справжні. Побачите, пане, віск і самі скажете.

А що зробив серадзький пріор?

Ех, пане! Дай боже, щоб я помилився, але мені здається, що він заражений єретицьким вченням Віклефа. Отож, якщо ви їдете, як сказав мені ваш зброєносець, до Серадзя, то краще я не показуватимусь пріорові на очі, щоб не доводити його до гріха й блюзнірства над реліквіями.

Інакше кажучи, це означає, що він вважав тебе пройдисвітом і шахраєм?

Якби ж то мене, пане! Я простив би йому з любові до ближнього, як уже, власне, і зробив, але він вчинив блюзнірство проти мого святого краму, і я дуже побоююсь, що за це він буде засуджений на вічні муки без порятунку.

Який же у тебе святий крам?

Такий, що про нього з покритою головою й говорити не годиться, але на цей раз, маючи готові індульгенції, дозволяю вам, пане, не знімати каптура, бо вітер знову зірвався. За це на відпочинку купите у мене недорогу індульгенцію, і гріх вам не буде зарахований. Чого тільки у мене нема! Є знайдене коло пірамід копито віслюка, на якому діва Марія з немовлям Ісусом і Йосифом утікали в Єгипет. Арагонський король давав мені за нього п"ятдесят дукатів щирим золотом. Є пір"їна з крила архангела Гавриїла, яку він загубив під час благовіщення; є дві голови перепілок, дарованих господом, ізраїльтянам в пустині; є олія, в якій погани хотіли засмажити святого Іоанна, і щабель з драбини, яка снилася святому Іакову, і сльози Марії Єгипетської, і трохи іржі з ключів святого Петра... Не можу навіть усього перелічити, бо дуже змерз, а твій зброєносець, пане, не дав мені вина погрітись, а по-друге, тому, що й до вечора не скінчив би.

Великі то реліквії, якщо вони справжні! — сказав Збишко.

Якщо справжні? Візьми, пане, з рук слуги списа і настав його, бо десь тут поблизу є диявол, коли він тобі внушає такі думки. Тримай, пане, диявола на відстані списа від себе. А як не хочеш узяти гріха на свою душу, то купи в мене індульгенцію, інакше за три тижні у тебе помре той, кого ти найбільше в світі любиш.

Збишко злякався погрози, бо йому спала на думку Дануся, і він сказав:

Це ж не я не вірю, а домініканський пріор з Серадзя.

Сам, пане, оглянеш віск на печатях. А щодо пріора, то бог його знає, чи він ще живий, бо суд божий спадає на грішників швидко.

Але коли приїхали в Серадзь, виявилось, що пріор був живий. Збишко навіть пішов до нього, щоб дати на дві меси,— одну за здоров"я Мацька, а другу за щасливе здобуття павиних чубів, за якими Збишко їхав. Пріор, як це часто траплялося в тодішній Польщі, був іноземцем, але живучи сорок літ в Серадзі, добре вивчив польську мову й був запеклим ворогом хрестоносців. Довідавшись про Збишкові наміри, він сказав: