Збишко, Мацько, чех і слуги їхали один за одним. Знаючи, що піші слуги одійшли далеко вперед і вчасно їх попередять, старий рицар тимчасом говорив до небожа, не дуже притишуючи голос.
—Подивимось по сонцю,— сказав він.— Від останнього постою до того місця, де був затіс, ми проїхали великий шмат дороги. На краківському годиннику було б годин зо три... Отже, Сандерус уже давно коло них і мав час розказати про свої пригоди. Аби тільки не зрадив.
—Не зрадить,— відповів Збишко.
І аби йому повірили,— докінчив Мацько,— бо як не повірять, то буде йому погано.
А чого б їм не повірити? Вони ж про нас нічого не відають. А його знають. Трапляється ж не раз, що бранці втікають з неволі.
Я думаю так: коли він сказав їм, що втік з неволі, то вони можуть злякатися погоні й одразу рушити далі.
Ні. Він зуміє замилити їм очі. До того ж, вони не подумають, що погоня піде так далеко.
Рицарі на деякий час замовкли, але незабаром Мацькові здалося, що Збишко щось шепче до нього. Він обернувся й запитав:
—Що ти кажеш?
Але Збишко, підвівши очі вгору, шепотів не до Мацька, а просив бога про Дануську і про щасливе завершення свого сміливого вчинку.
Мацько теж став хреститися, та тільки-но раз перехрестився, як один з посланих наперед слуг раптом виринув з ліщинових заростей.
—Смолярня! — сказав він.— Вони тут!
—Стій! — шепнув Збишко і вмить зіскочив з коня. За ним зіскочили Мацько, чех і слуги, з котрих трьом
було наказано залишитися з кіньми, тримати їх напоготові й пильнувати, щоб котрий-небудь, боронь боже, не заіржав. П"ятьом іншим Мацько сказав:
—Там будуть два конюхи й Сандерус. Всіх їх треба вмить пов"язати, а коли б котрий-небудь збройний чинив опір, того — по головешці.
І вони рушили вперед. По дорозі Збишко шепнув дядькові:
—Беріть старого Зігфріда, а я Арнольда. —Тільки стережися! — відповів старий.
І він моргнув чехові, даючи йому зрозуміти, щоб той кожну мить готовий був допомогти молодому панові.
Чех кивнув головою, набрав у груди повітря і спробував, чи легко виходить меч із піхов.
Але Збишко помітив це і сказав:
ebooksa