Хрестоносці

І, скинувши паска, він просунув його попід, пахвами, Арнольдові і завдав собі на плечі. Глава аж зігнувся під тягарем велетня, але, бувши дужим хлопцем, доніс його до багаття й кинув, як мішок, коло Збишка.

Розв"яжіть мене,— сказав хрестоносець.

Розв"язати можна,— відповів через чеха старий Мацько,— якщо ти рицарською честю присягаєшся, що визнаєш себе нашим бранцем. Проте я і так накажу витягти з-під твоїх колін меч і розв"язати руки, щоб ти міг сісти поруч з нами, а вірьовок на ногах не попущу, поки не поговоримо.

Мацько кивнув чехові, і той перерізав Німцеві на руках вірьовки й допоміг йому сісти. Арнольд спогорда подивився на Мацька, потім на Збишка й запитав:

—Хто ви такі?

Як ти смієш питати? Яке твоє діло?.. Спочатку скажи, хто ти такий?

Річ у тім, що рицарське слово я міг би дати тільки рицарям.

Ну, то дивися!

І Мацько, розгорнувши плаща, показав на собі рицарського паса.

Хрестоносець дуже здивувався, помовчав, і потім сказав:

Як так? Ви — рицарі і добуваєте по лісах здобич розбоєм та допомагаєте поганам?

Брешеш! — крикнув Мацько.

Так почалась між ними ворожа й погордлива розмова. Коли ж Мацько спересердя крикнув, що саме Орден не допускає хрещення Литви, та навіз усі докази, Арнольд знову здивувався й замовк, бо правдабула така очевидна, що її не можна було ні заперечити, ні закрити на неї очі. Німця особливо вразили слова Мацька, які він промовив, перехрестившись: «Хто його знає, кому ви зрештою служите, якщо не всі, то принаймні декотрі», і вразили тому, що навіть у самому Ордені про деяких комтурів подейкували, ніби вони поклоняються сатані. Проте їх у цьому не обвинувачували й до суду не притягали, щоб не зганьбити весь Орден, і Арнольд знав, що, такі чутки були і що брати нишком про це говорили. А Мацько, чувши від Сандеруса про незрозумілу поведінку Зігфріда, остаточно збентежив простодушного велетня.

А Зігфрід,— говорив він далі,—з котрим ти вирушив у похід на війну, хіба служить богу і Христу? Хіба ти ніколи не чув, як він розмовляв з нечистою силою, як перешіптувався з нею, сміявся або скреготав зубами?

Це правда! — пробурмотів Арнольд.

Але Збишко, якому жаль і гнів новою хвилею хлюпнули в, серце, раптом крикнув:

—І ти говориш про рицарську честь? Ганьба тобі, бо ти помагав катові й дияволу! Ганьба тобі, бо ти спокійно дивився на муки безборонної жінки й рицарської дочки, а може, й сам мордував її. Ганьба тобі!

Арнольд здивовано вирячив очі і, хрестячись, сказав:

—Во ім"я отця, і сина, і святого духа!.. Як так?..

Ота божевільна дівка, в голові у якої живе двадцять сім чортів?.. Я?..