Хрестоносці

—Ні! Наказую тобі зараз же бігти до ношів і під час битви не відступати від них ні на крок.

Вони просувалися ліщиновими заростями швидко й тихо, але десь за дві стадії ліщина скінчилася і перед ними відкрилась невелика поляна з погаслими смолярними купами і двома хатами, або пумами, в яких напевне жили смолярі, поки їх звідти не вигнала війна. Призахідне сонце яскраво освітлювало луг, смолярні купи й обидва пуми, що стояли далеко один від одного. Коло одного з них сиділи на колоді два рицарі, коло другого — плечистий рудоволосий слуга і Сандерус. Обидва вони витирали ганчірками панцери, а крім того, коло ніг Сандеруса лежали два мечі, які він, мабуть, мав почистити пізніше.

—Дивися,— сказав Мацько, з усієї сили натискаючи на плече Збишка, щоб стримати його ще на хвилину.— Він навмисне забрав у них мечі й панцери. Це добре! Отой сивоголовий, то, мабуть...

—Вперед! — раптом крикнув Збишко.

Він вихором вискочив на поляну. Два рицарі схопилися з колоди, але перш ніж вони встигли добігти до Сандеруса, Мацько вхопив старого Зігфріда за барки, перегнув назад і в одну мить підбив під себе. Збишко й Арнольд зчепилися, мов два яструби, сплелися навхрест руками, і між ними почалася страшна боротьба. Плечистий німець, який сидів коло Сандеруса, вхопився був за меч, але навіть не встиг ним махнути, бо Мацьків слуга Віт ударив його обухом по рудій голові й уклав на місці. Потім, з наказу старого пана, він кинувся в"язати Сандеруса, а той, хоч і знав, що так було умовлено, заревів від страху, мов недорізане теля.

Хоч Збишко міг рукою видушити з гілки сік, однак відчув, ніби потрапив не в людські руки, а в ведмежі лапи. Він також відчув, що коли б не панцер, який він надів на випадок збройної боротьби, велетень-німець був би потрощив йому ребра, а може, й хребет. Правда, юнак підняв був його трохи вгору, але німець підняв його ще вище і хотів з усієї сили гепнути об землю, щоб той уже не встав.

Але Збишко так сильно стиснув німця, що йому аж очі налились кров"ю, потім ударив ногою під коліно і звалив на землю.

Власне, вони звалились обидва, тільки Збишко впав підспід. В ту ж мить завбачливий Мацько кинув напівзадушеного Зігфріда на руки слугам, а сам підбіг до лежачих, скрутив Арнольдові паском ноги, потім сів на нього верхи, як на вбитого кабана, і приставив до потилиці мізерикордію.

Німець пронизливо крикнув, і руки його безвладно зсунулись з боків Збишка. Він почав стогнати не стільки від уколу мізерикордією, скільки від нестерпного болю в спині, куди його вдарили під час битви з Скірвоїллом.

Мацько вхопив його обома руками за комір і стягнув із Збишка, а Збишко підвівся з землі й сів, далі хотів устати, але не зміг і просидів нерухомо кілька хвилин: Обличчя його було бліде й спітніле, очі налились кров"ю, а губи посиніли — він дивився поперед себе напівпритомним поглядом.

— Що з тобою? — занепокоєно спитав Мацько. — Нічого, тільки дуже стомився. Допоможіть мені стати на ноги.

Мацько взяв його попід пахви й підняв.

—Можеш стояти? — Можу.

У тебе щось болить?

Ні. Тільки важко дихати.

Тимчасом чех, побачивши, що на поляні все вже скінчено, з"явився коло пума, тримаючи за карк орденську служку. Побачивши їх, Збишко забув про втому, сили одразу повернулися до нього, і він, ніби й не боровся з страшним Арнольдом, кинувся до нума.

—Данусько! Данусько!

Але ніхто не відгукнувся на цей поклик. — Данусько! Данусько! — повторив Збишко.

І замовк. В хаті було темно, через те він Спочатку нічого не міг побачити. Натомість з-за каміння, з якого було складено вогнище, до нього долинуло швидке й гучне дихання, що нагадувало дихання зляканого звіряти.

— Данусько! Ради бога! Це я, Збишко!