Хрестоносці

—Горе! Горе! — хрипким голосом перебив Збишко. І, схопивши за руків"я мізерикордію, знову почав

позирати диким поглядом на Зігфріда, що лежав трохи далі в темряві.

Мацько спокійно поклав йому руку на плече і з усієї сили притиснув, щоб повернути йому свідомість, а сам звернувся до Арнольда:

—Ця жінка — дочка Юранда із Спихова і дружина оцього молодого рицаря. Тепер ти розумієш, чому ми вас висліджували і чому ти наш бранець.

— Клянусь богом! — сказав Арнольд.—Звідки? Як? Вона несповна розуму...

—Тому що хрестоносці викрали її, мов невинне ягня, і довели до цього муками.

При словах «невинне ягня» Збишко підніс до рота кулак і стиснув зубами великого пальця, а з очей йому закапали гіркі рясні сльози. Арнольд сидів задумавшись, а чех коротко розказав йому про зраду Данфельда, викрадення Данусі, тортури Юранда і поєдинок з Ротгером. Коли він скінчив, настала тиша, яку порушував тільки лісовий шум та тріск іскор у багатті.

Так вони просиділи кілька хвилин; нарешті Арнольд підвів голову і сказав:

Не тільки рицарською честю, а й святим хрестом присягаюся, що я майже не бачив тієї жінки, не знав, хто вона, і що до її мук нічим і ніколи не був причетний.

То присягнися, ще, що добровільно підеш за нами й не будеш намагатися втікати, тоді я накажу розв"язати тебе зовсім,— сказав Мацько.

Нехай буде й так — присягаюся! Куди ви мене поведете?.

В Мазовію, до Юранда із Спихова.

Після цього Мацько сам перерізав йому на ногах вірьовки, потім показав на м"ясо й ріпу. Через деякий час Збишко підвівся й пішов спочити коло порога нума, де вже не знайшов орденської служки, бо слуги ще раніш забрали її до коней. Лігши на шкурі, яку йому приніс Глава, Збишко вирішив не спати, а ждати світанку, сподіваючись, що з Данусею станеться якась щаслива переміна.

А чех повернувся до багаття, аби поговорити з старим рицарем з Богданця про те, що непокоїло його душу. Мацько сидів у глибокій задумі, зовсім не зважаючи на хропіння стомленого в дорозі Арнольда, який, з"ївши неймовірну кількість м"яса й ріпи, спав важким сном.

А ви не спочинете, пане? — спитав зброєносець.

Сон тікає від моїх очей,— відповів Мацько.— Дай боже завтра хороший день...

Він глянув на зірки.

— На небі вже видно Воза, а я весь час думаю, як то воно все буде.

І мені не до спання, бо панянка із Згожелиць не виходить з голови.

І справді, то ще одна біда! Але ж вона в Спихові.