Збишко на мить завагався, чи взяти хвору поперед себе на сідло і тримати в дорозі на грудях, чи покласти в ноші. Нарешті він зупинився на останньому, вважаючи, що їй спокійніше буде їхати навлежачки. Потім підійшов до дядька і схилився, щоб поцілувати його в руку; Мацько дуже любив, небожа, і хоч не хотів показувати перед німцями свого хвилювання, проте не міг стриматись, обійняв його і припав губами до його пишного золотистого волосся.
—Хай тобі бог помагає! — сказав він.— А про старого все-таки пам"ятай, бо в неволі завжди тяжко.
Не забуду,— відповів Збишко.
Хай тобі матір божа пошле втіху!
—Бог вам віддячить і за це... і за все. Незабаром Збишко вже сидів на коні, а Мацько ще
щось згадав, підбіг до нього і, поклавши йому на коліно руку, сказав:
— Слухай! Якщо доженеш Главу, то гляди, щоб з тим Зігфрідом не стягнув ганьби на себе самого й на мою сиву голову. Юранд — інша річ, але не ти! Заприсягнись мені в цьому мечем і честю!
—Поки не повернетесь, то й Юранда стримаю, щоб вони не помстилися вам за Зігфріда,— відповів Збишко.
Такий я тобі дорогий? Юнак сумно усміхнувся:
Адже самі знаєте.
— Ну, в путь! Їдь здоровий!
Коні рушили, і вони незабаром зникли в зеленій ліщині. Мацькові раптом стало нестерпно сумно й самотньо, і душа його з усієї сили рвалася за цим любим хлопцем, в якому полягала вся надія роду. Але він одразу подолав свій жаль, бо був чоловіком твердої вдачі й умів тримати себе в руках.
«Слава тобі господи, — подумав Мацько, — що не він у неволі, а я...»
І спитав німців:
А ви, панове, коли й куди вирушите?
Коли нам захочеться,— відповів Вольфганг,— вирушимо до Мальборга, де ви, пане, мусите насамперед стати перед магістром.
«Ех, мені там ще голову можуть зітнути за допомогу жмудинам!» подумав Мацько.
Проте його заспокоювала думка, що в запасі є пан де Лорш і що самі фон Бадени боронитимуть його голову хоч би для того, щоб не позбутись викупу.
«А втім,— подумав він,— в такому разі Збишкові не треба було б ні з"являтися самому, ні зменшувати майно».
І від цієї думки йому трохи полегшало.
ebooksa