Сказавши це, він погордливо глянув на старого рицаря, немов на якусь нижчу істоту. Арнольд не був ні злим, ні жорстоким, але мав притаманну всім хрестоносцям властивість: в нещасті вони були згідливі, а коли відчували за собою більшу силу, не могли вгамувати безмежної пихи до переможених.
—Ви — бранці! — погордливо повторив він. Старий рицар похмуро глянув навколо, В грудях його билося не тільки не полохливе, а аж надто відважне серце. Коли б він був у панцері й на бойовому коні, коли б поруч з ним був Збишко та коли б у них були в руках мечі, сокири або оті страшні «дерева», якими так вправно орудувала тодішня польська шляхта, він, можливо, спробував би пробитись крізь стіну списів і бердишів. Але Мацько стояв перед Арнольдом піший, сам один, без панцера, і, побачивши, що слуги вже покидали зброю, та подумавши, що Збишко сидить у хаті коло Данусі зовсім безоружний, зрозумів: виходу ніякого нема.
І він повільно витягнув з піхов меч і кинув під ноги тому рицареві, котрий стояв коло Арнольда, Незнайомий рицар не менш пиховито, ніж Арнольд, але люб"язно заговорив хорошою польською мовою:
— Як вас звати, пане? Якщо ви дасте мені слово, я не наказуватиму вас в"язати, бо бачу, що ви пасований рицар і по-людськи обійшлися з моїм братом.
—Слово! — відповів Мацько.
Назвавши себе, він запитав, чи вільно йому буде увійти до хати й попередити небожа, «аби не вчинив чогось шаленого». Діставши дозвіл, Мацько зник за дверима, а через деякий час вийшов з мізерикордією в руці.
Мій небіж не має при собі навіть меча,— сказав він,— і просить дозволу залишитись коло своєї дружини, поки ви не рушите в дорогу.
Нехай залишається,— сказав Арнольдів брат,— я пошлю йому їжу й питво, бо в дорогу ми рушимо не зараз, тому що люди потомлені, та й самим нам треба підживитись і спочити. Просимо й вас, пане, до компанії.
Вони повернулися й пішли до того самого багаття, біля якого Мацько провів ніч, але чи то через пиху, чи через властиву хрестоносцям нечемність вони пішли попереду, дозволяючи Мацькові йти позаду. А він, як чоловік бувалий і в усьому досвідчений, запитав:
—Просите, пане, як гостя чи як бранця?
Брат Арнольда засоромився, спинився і сказав: — Пройдіть наперед, пане.
Старий рицар так і зробив, але, щоб не вражати самолюбства людини, від якої могло багато залежати, сказав:
—Видно, пане, що ви не тільки знаєте різні мови, а й додержуєте правил чемності.
Арнольд, який розумів лише деякі слова, спитав: — Вольфгапг, про що йдеться, що він говорить?
—Слушно говорить! відповів Вольфганг, якому, видно, приємно було чути Мацькові слова.
Вони сіли коло багаття, куди їм принесли їсти й пити. Мацькова наука не пішла в ліс — Вольфганг частував його першого. Старий рицар довідався з розмови, яким чином вони з Збишком опинилися в пастці. Вольфганг, менший брат Арнольда, вів з Члуховського замка загін піхоти до Готтесвердера проти бунтівниківжмудинів. Але вони йшли з далекої комтурії і не могли наздогнати кінноти. А Арнольд не чекав їх, знаючи, що по дорозі зустріне інші загони піхоти з близьких до литовської границі міст і замків. Через те менший брат відстав на кілька денних переходів і саме перебував на дорозі навпроти смолярні, коли орденська служка, що втекла вночі, повідомила його про пригоду, яка спіткала його старшого брата. Арнольд вислухав це оповідання, повторене йому по-німецьки, задоволено усміхнувся й заявив, що сподівався на такий кінець.
Але хитрий Мацько, який намагався знайти вихід з усякого становища, подумав, що йому вигідно здобути прихильність німців, і сказав:
—В неволю потрапити завжди тяжко, але я дякую богові, що потрапив саме в ваші, а не чиїсь інші руки, бо вірю, що ви справжні рицарі й додержуєте правил честі.
Вольфганг приплющив очі й кивнув головою, правда, досить гордо, але з явним задоволенням. А старий рицар говорив далі:
І як ви добре знаєте нашу мову! Видно, бог наділив вас здібностями до, всього!
ebooksa