Хрестоносці

Він сидів і дивився на неї, але вона не розплющувала очей. Аж як минуло, стільки часу, скільки треба, щоб повільно проказати «Отче наш» і «Богородицю», губи її здригнулись, вона зітхнула і, немов бачачи крізь сплющені повіки, прошепотіла:

—Збишко...

Він вмить упав перед нею навколішки, схопив її за схудлі руки і, в захваті цілуючи їх, заговорив уривчастим голосом:

—Хвалити бога! Данусько! Ти мене впізнала! Голос його розбудив її остаточно, вона сіла; на постелі і з розплющеними вже очима повторила:

—Збишко...

Дануся закліпала очима і здивовано почала озиратися навколо.

— Ти вже на волі!— промовив Збишко.— Я вирвав тебе від них, і ми поїдемо до Спихова.

Але вона звільнила свої руки з його рук і сказала: — Це все через те, що не було татового дозволу. Де княгиня?

—Опам"ятайся, моя ягідко. Княгиня далеко, а ми одбили тебе у німців.

Вона ніби не чула цих слів і, немов щось пригадавши, сказала:

— Ой лихо! Вони забрали мою лютню й розбили

об мур,

— Господи милосердний! — вигукнув Збишко.

Він аж тепер помітив, що очі її каламутні й блискучі, а лиця палають. В ту ж мить йому спало на Думку, що вона, мабуть, тяжко хвора і двічі вимовила його ім"я з гарячки.

Серце його задрижало від розпачу, на чолі виступив холодний піт.

—Данусько! — покликав він.— Ти мене бачиш і розумієш?

А вона відповіла покірним і благаючим голосом:

—Пити!.. Води!

— Господи милостивий!

І Збишко вискочив з хати. Перед дверима, він натрапив на старого Мацька, який саме йшов довідатись, що там робиться, і, кинувши на ходу одне слово: «Води!» помчав до струмка, що плинув недалеко Серед заростей і моху.