Мати й дочка мовчали. Дженні вже почала думати, що вони й справді зробили серйозну помилку.
— Я зовсім не робила нічого такого, що треба приховувати, — сказала вона. — Просто одного разу він возив мене кататися, от і все.
— Так, але ти мені про це не розповідала, — відповів батько.
— Я знаю, що ти не любиш, коли я ввечері йду з дому, тому й не розказала. А приховувати тут нічого.
— Він не повинен був нікуди возити тебе ввечері, — зауважив Герхардт, однаково турбуючись про те, що скажуть люди. — Чого йому від тебе треба? Навіщо він сюди ходить? Він надто старий. У такої молоденької дівчини не може бути з ним нічого спільного.
— Йому нічого й не треба, він тільки хоче допомогти мені, — пробурмотіла Дженні. — Він хоче одружитися зі мною.
— Одружитися? Ха! Чому ж він не скаже про це мені? — вигукнув Герхардт. — Я сам розберуся в цій справі. Я не хочу, щоб він улещував мою дочку і щоб усі сусіди про це базікали. І потім, він надто старий. Я йому так і скажу. Він не повинен ганьбити доброго ім’я дівчини. І нехай більше сюди не з’являється.
Погроза Герхардта вкрай налякала Дженні і її матір. Невже він запропонує Брендерові більше не з’являтись до них? До чого це призведе? В якому становищі вони будуть перед Брендером?
А Брендер, звичайно, знову прийшов, коли Герхардт був на роботі, й вони тремтіли, щоб батько не почув про це. Через кілька днів сенатор зайшов за Дженні, і вони пішли погуляти. Ні вона, ні мати нічого не сказали Герхардту. Але їм не вдалося довго приховувати це.
— Дженні знову гуляла з цим чоловіком? — запитав він другого дня в дружини.
— Він заходив вчора, — невиразно відповіла вона.
— А вона йому сказала, щоб він більше не приходив?
— Не знаю. Не думаю.
— Гаразд, я сам подбаю про те, щоб припинити все це, — відрізав Герхардт. — Я з ним поговорю. Нехай тільки з’явиться ще раз.
І він тричі відпрошувався вечорами з роботи і кожного разу ретельно стежив за будинком, перевіряючи, чи не приймають там гостя. На четвертий вечір Брендер з’явився і, викликавши надзвичайно схвильовану Дженні, пішов з нею гуляти. Вона боялася батька, боялася якої-небудь негарної сцени, але не знала, що зробити.
Герхардт у цей час наближався до будинку і бачив, як вона вийшла. Цього було досить.
— Де Дженні? — звернувся він до дружини.
— Кудись вийшла, — відповіла та.
— Я знаю, куди, — сказав Герхардт. — Я бачив. Ну, нехай тільки вони повернуться. Я з ним поговорю.
Він спокійно сів і почав читати німецьку газету, спідлоба поглядаючи на дружину; нарешті грюкнула хвіртка і відчинилися сінешні двері. Тоді він встав.