— Я знаю, знаю, — гірко сказав батько, — та не можу стриматися. Це все моя провина, адже я дозволяв тобі робити це.
— Ні, ні, — заперечив Себастян, — ти тут ні при чому. А мама знає?
— Так, знає, Дженні та Джордж тільки що прийшли до мене й сказали. Я тільки-но дізнався...
І він знову заплакав.
— Ну, не треба так засмучуватися, — сказав Себастян; в цю хвилину в ньому пробудилося все найкраще, що було властиве його вдачі. — Все уладнається. Повертайся на роботу і не сумуй. Все уладнається.
— Чому в тебе око підбите? — запитав батько, дивлячись на нього почервонілими від сліз очима.
— А це в мене вийшла невеличка сутичка з хлопцем, який мене спіймав, — хоробро відповів юнак, намагаючись посміхатися. — Я думав, що зумію втекти.
— Дарма це ти зробив, Себастян, — сказав Герхардт. — Це може дуже пошкодити тобі. Коли будуть розбирати твою справу?
— Сказали, що вранці, — відповів Басс. — О дев’ятій годині.
Герхардт побув ще трохи з сином; вони поговорили про те, чи не можна родичам взяти Басса на поруки, про штраф і про грізну небезпеку ув’язнення, але так ні до чого й не прийшли. Нарешті Басс умовив батька піти, але прощання викликало новий вибух відчаю; Герхардта вивели з кімнати приголомшеного, пригніченого горем.
«Кепська справа, — все думаючи про батька, сказав сам собі Басс, коли його вели назад до камери. — І що ж це буде з мамою...»
— Ех, шкода, що я не збив того типа першим ударом, — сказав він. — І який же я дурень, що не втік.
Розділ VII
Герхардт був у відчаї; він не знав нікого, хто міг би йому допомогти між другою годиною ночі і дев’ятою ранку. Він зайшов додому порадитись з дружиною, а потім повернувся на свій пост. Що робити? Він пригадав тільки одну людину, яка могла б і, мабуть, погодилася б чим-небудь допомогти, — скляного фабриканта Хеммонда; але того в цей час не було в місті. А втім, Герхардт цього не знав.
Близько дев’ятої години він попрямував до суду сам, — вирішено було, що іншим членам родини не слід там бути. М-с Герхардт негайно про все дізнається: він зразу ж повернеться і все їй розповість.
У суді Себастянові довелося довго ждати, бо перед ним на лаві підсудних сиділо ще кілька чоловік. Нарешті його викликали і підштовхнули до бар’єра.
— Крав вугілля, ваше благородіє, і вчинив опір під час арешту, — пояснив поліцейський, який його заарештував.
Суддя уважно подивився на Себастяна; подряпане й побите обличчя хлопця справило на нього неприємне враження.
— Отже, молодий чоловіче, — почав він, — що ви можете сказати на свою користь? Звідки у вас такий синяк під оком?
Себастян подивився на суддю, але нічого не відповів.