— Це я затримав його, — сказав сищик. — Я застав його на платформі, яка належить нашій компанії. Він намагався вирватись, а коли я став його затримувати, він накинувся на мене. Ось цей чоловік — свідок, — додав він, показуючи на робітника, що допоміг йому затримати Себастяна.
— Це він вас ударив? — запитав суддя, помітивши, що в сищика набрякло підборіддя.
— Так, сер, — відповів сищик, задоволений тим, що помста буде звершена.
— З вашого дозволу, — сказав Герхардт, ступивши вперед, — це мій син. Його послали по вугілля. Він...
— Ми не заперечуємо, нехай збирають вугілля на коліях, — обірвав сищик. — Але він скидав вугілля з платформи своїм спільникам, їх там було чоловік шість.
— Хіба ви не можете заробити стільки, щоб не красти вугілля з платформи? — запитав суддя; але раніше ніж батько чи син встигнули відповісти, він додав: — Чим ви займаєтесь?
— Працюю на ремонті вагонів, — сказав Себастян.
— А ви? — звернувся суддя до Герхардта.
— Я нічний сторож на мебльовій фабриці Міллера.
— Хм, — процідив суддя, почуваючи, що Себастян тримається однаково уперто й задирливо. — Так от, з цього молодого чоловіка можна зняти обвинувачення в крадіжці вугілля, але він, як помітно, надто охоче вдається до кулаків. У Колумбусі і без того бійок більше, ніж досить. Десять доларів.
— З вашого дозволу... — почав Герхардт, але судовий пристав відштовхнув його.
— Я не бажаю більше нічого слухати, — сказав суддя. — Ото ще вперта людина. Хто там далі?
Герхардт пробрався до сина, присоромлений і все ж задоволений, що справа не скінчилася гірше. Гроші він, уже як-небудь дістане, думалося йому. Син співчутливо подивився на батька, коли той підійшов.
— Все гаразд, — спробував заспокоїти його Басс. — Тільки він не дав мені слова сказати.
— Добре, що він не присудив більше, — заклопотано промовив батько. — Тепер подбаємо про гроші.
Потім він пішов додому й розповів стурбованій дружині й дітям про вирок. М-с Герхардт зблідла, але все ж відчула полегшення: адже десять доларів як-небудь можна добути. Дженні слухала, трохи відкривши рота і дивлячись на батька великими очима. Вся ця історія була для неї жорстоким ударом. Бідний Басс! Він завжди був такий веселий і добродушний. Просто жах, що він потрапив до в’язниці.
Герхардт поспішив до чудового особняка Хеммонда, але фабриканта не було в місті. Тоді він подумав про адвоката на ім’я Дженкінс, з яким був трохи знайомий, і пішов до нього в контору, та не застав і його. Було ще кілька знайомих бакалійників і торговців вугіллям, але він заборгував їм. Пастор Вундт, можливо, дав би йому гроші, та Герхардту було б надто боляче признатися в тому, що трапилось, такій достойній людині. Він спробував звернутися до двох-трьох знайомих, але ті, здивовані його раптовим і дивним проханням, ввічливо відмовили. О четвертій годині він повернувся додому, стомлений і змучений.
— Не знаю, що й робити, — сказав він безнадійним тоном. — Просто сам ради собі не дам.
Дженні подумала про Брендера, але хоч становище було дуже важке, вона не наважилась піти просити в нього допомоги: вона надто добре пам’ятала батькову заборону й страшну образу, якої він завдав сенаторові. Її годинник був удруге закладений, а іншого способу дістати гроші вона не знала.
Родинна нарада тривала до половини одинадцятої і все ж придумати нічого не вдалося. М-с Герхардт, дивлячись на підлогу, упертим одноманітним рухом стискувала руки. Її чоловік неуважно проводив долонею по своєму рудуватому з сивиною волоссю.