Якщо ви зрозуміли й оцінили принаду лісових дзвіночків, повторену сотні разів; якщо троянди, музика, рожеві світанки й присмерки коли-небудь змушували дужче забитись ваше серце; якщо вся ця краса скороминуща — і от вона віддана вам у руки, раніше ніж світ зник від вас, — чи відмовитесь ви від неї?
Розділ VIII
Значення зовнішніх і внутрішніх змін, які часом відбуваються в нашому житті, не завжди нам одразу зрозумілі. Ми зворушені, налякані, — а потім неначе повертаємось до колишнього існування, але зміна вже сталася, ніколи й ніде ми вже не будемо такими, як були колись. Думаючи про несподівану розв’язку вечірньої зустрічі з сенатором, до якої призвело її бажання визволити брата, Дженні не могла розібратись у своїх почуттях. Вона дуже невиразно уявляла собі, які зміни і в громадському і в фізіологічному значенні можуть потягти за собою її нові взаємовідносини з Брендером. Вона не усвідомлювала ще, яким зворушенням, навіть за найсприятливіших умов, є для звичайної жінки материнство. Вона відчувала здивування, цікавість, непевність, і в той же час була справді щасливою й спокійною. Брендер добрий чоловік; тепер він став їй ближчим, ніж будь-коли. Він любить її. Їхні нові відносини неминуче змінять і її становище в суспільстві. Життя її стане тепер зовсім іншим, вже стало інакшим. Брендер знову й знову запевняв її у своїй вічній любові.
— Кажу тобі, Дженні, ні про що не турбуйся, — повторював він, коли вона йшла від нього. — Пристрасть подолала мене, але я одружуся з тобою. Я загубив голову, але я спокутую це. Іди додому і нікому нічого не кажи. Попередь брата, якщо ще не пізно. Збережи все в таємниці, і я одружусь з тобою і заберу тебе звідси. Я не можу зробити це зараз же. Мені не хочеться робити цього тут. Але я поїду до Вашингтона й викличу тебе.
І ось (він дістав бумажник і вийняв сто доларів — все, що в нього було з собою) візьми це. Завтра я пришлю тобі ще. Ти тепер моя наречена, пам’ятай це. Ти — моя.
Він ніжно обійняв її.
Дженні вийшла в нічну пітьму. Без сумніву, він додержить слова. В думках вона вже жила новим, чарівним життям. Безперечно, він одружиться з нею. Подумати тільки! Вона поїде до Вашингтона, до цього далекого, незнайомого міста. А батько й мати — їм більше не треба буде так багато працювати. А Басс, а Марта... Вона сяяла від радості, уявляючи, як багато зможе зробити для них.
Пройшовши квартал, вона уповільнила кроки, і її наздогнав Брендер; він провів Дженні до хвіртки її будинку й зупинився, а вона, обережно оглянувши все навкруги, легко збігла на ґанок і потягнула двері. Двері були не замкнуті. Дженні заждала хвилину, щоб показати коханцеві, що все гаразд, і ввійшла. В домі було тихо. Вона пробралася до своєї кімнатки й почула сонне дихання Вероніки. Потім безшумно пройшла в кімнату, де спали Басс і Джордж. Басс лежав, простягнувшись на ліжку і, здавалося, спав. Але коли вона увійшла, він прошепотів:
— Це ти, Дженні?
— Я.
— Де ти була?
— Послухай, — прошепотіла вона, — ти бачив тата й маму?
— Так.
— Вони знають, що я ходила з дому?
— Мама знає. Вона не дозволила мені питати пре тебе. Де ти була?
— Ходила до сенатора Брендера просити за тебе.
— Ага, он воно що. Мені ж не сказали навіть, чому випустили.
— Нікому нічого не говори, — благально сказала Дженні. — Я не хочу, щоб хто-небудь дізнався. Ти ж знаєш, як татусь до нього ставиться.
— Гаразд, — сказав Басс.
Але йому цікаво було, що подумав колишній сенатор, що він зробив і як Дженні з ним говорила. Вона коротко все розповіла, і одразу за дверима почулись кроки матері.