Він подав їй газету, на першій сторінці якої було надруковано:
СМЕРТЬ КОЛИШНЬОГО СЕНАТОРА БРЕНДЕРА
Раптова кончина славного сина штата Огайо.
Помер від паралічу серця в готелі «Арлінгтон» у Вашингтоні.
Недавно він хворів на тиф і, на думку лікарів, вже почав одужувати, але хвороба виявилася фатальною. Найважливіші віхи його незвичайної кар’єри...
Дженні, безмірно приголомшена, дивилася на ці рядки.
— Помер?! — скрикнула вона.
— Як бачиш, надруковано, — сказав Басс тоном людини, що принесла надзвичайно цікаву новину. — Помер сьогодні о десятій годині ранку.
Розділ IX
Ледве стримуючи тремтіння, Дженні взяла газету й вийшла до сусідньої кімнати. Вона стала біля вікна й знову подивилася на ці рядки, вся заціпенівши від невимовного жаху.
«Він помер», от і все, що вона могла зараз зрозуміти, а з сусідньої кімнати до неї долітав голос Басса, який розповідав про подію батькові: «Так, помер», чула вона і знову намагалася уявити собі, що ж це означає для неї. Але свідомість відмовлялася їй служити.
За хвилину до неї підійшла м-с Герхардт. Вона чула слова Басса й бачила, як Дженні вийшла з кімнати, але, пам’ятаючи сутички з чоловіком через сенатора, побоялася виявити свої почуття. У неї ніколи не виникало ані найменшої підозри про те, що сталося між дочкою й сенатором, і зараз їй просто хотілося висловити співчуття Дженні в годину загибелі її надій.
— Як це печально, правда? — сказала вона, щиро засмучена. — Треба ж було, щоб він помер саме тепер, коли хотів стільки зробити для тебе і для всіх нас.
Вона замовкла, чекаючи відповіді, але Дженні немов заніміла.
— Не журись, — говорила м-с Герхардт, — тут уже нічим не допоможеш. Він хотів багато що зробити, але тепер не треба думати про це. Все скінчене, і нічого не можна змінити, ти ж сама розумієш.
Вона знову замовкла, а Дженні лишалася все такою ж німою і нерухомою. Побачивши, що умовляння марні, м-с Герхардт вирішила, що Дженні хоче побути сама, і вийшла з кімнати.
А Дженні все стояла біля вікна, і тепер, коли справжнє значення цієї новини стало доходити до її свідомості, вона почала розуміти, яке безвихідне й непоправне її становище. Вона пішла в спальню, сіла на край ліжка і побачила в маленькому люстерку напроти бліде, спотворене від горя обличчя. Дженні розгублено дивилась — невже це вона? «Доведеться виїхати», подумала вона і з мужністю відчаю почала в думках підшукувати собі притулок.
Тимчасом надійшла година вечері, і заради пристойності вона приєдналася до інших; їй було нелегко поводитись, як завжди. Герхардт помітив, що вона пригнічена, але не підозрював усієї глибини відчаю, що приховувався за цим. А Басс був надто заклопотаний власними справами, щоб звертати увагу на кого б то не було.
У наступні дні Дженні обмірковувала своє тяжке становище і запитувала себе, що робити. Правда, гроші в неї є, але ні друзів, ні досвіду, ні притулку. Вона завжди жила з батьками. Іноді вона відчувала незрозумілий занепад духу, здавалося, що якісь невиразні і безіменні страхи переслідували її. Одного разу вранці вона відчула непереборне бажання розплакатися, і потім це почуття часто охоплювало її у найнезручніші хвилини. М-с Герхардт стала помічати це і одного разу вирішила розпитати дочку.
— Скажи, що з тобою? — ласкаво заговорила вона. — Ти повинна все розповісти своїй матері, Дженні.