— Бідний Лестер! — вигукнула мати. — Подумати тільки, що він міг до цього дійти!
М-с Кейн спробувала розібратися в цьому складному питанні, але, не знаючи, з якою міркою до нього підійти, викликала по телефону чоловіка, який прийшов з фабрики і вислухав оповідання мовчки, з застиглим обличчям. Отже, Лестер живе з жінкою, про яку вони до цього часу навіть не чули. Яких же заходів їм вжити? Батьківський авторитет не допоможе. Лестер сам собі авторитет, це сильна натура, і на дорікання він відповість байдужістю, а можливо, й дасть відсіч. Якщо спробувати на нього вплинути, треба пустити в хід дипломатію.
Арчібалд Кейн повернувся на фабрику засмучений і обурений, з твердим наміром вжити якихось заходів. Увечері у нього відбулась бесіда з Робертом, який признався, що до нього вже доходили тривожні чутки, але він вважав за краще мовчати. М-с Кейн подала думку — чи не з’їздити Роберту в Чикаго поговорити з Лестером.
— Він не може не зрозуміти, що своєю поведінкою завдає собі непоправної шкоди, — сказав старий Кейн. — Такі речі нікому не минають безкарно. Він повинен або одружитися з цією жінкою, або порвати з нею. Так і передай йому від мене.
— Все це дуже добре, — сказав Роберт, — але хто буде його переконувати? У мене, правду кажучи, немає бажання цим займатися.
— Я не втрачаю надії, — сказав старий. — Ти їдь, спробуй. Шкоди від цього не буде. А може, він і отямиться.
— Навряд, — заперечив Роберт. — Він дуже упертий. Особливої користі я в таких розмовах не бачу. Але якщо ти просиш, я, звичайно, поїду. І мамі цього хочеться.
— Так, так, — сказав украй засмучений старий, — ти все ж таки поїдь.
І Роберт поїхав до Чикаго. Не втішаючи себе надіями на успіх свого задуму, він, проте, знаходив задоволення від того, що мораль і справедливість цілком були на його боці.
Прибувши в Чикаго на третій ранок після відвідання Луїзи, Роберт подзвонив на склад, але Лестера там не було. Тоді він подзвонив йому додому і делікатно запропонував де-небудь зустрітися. Лестер ще не зовсім видужав, але зволів за краще приїхати до контори. Він привітав Роберта як завжди бадьоро, і деякий час вони говорили про справи. Потім настало напружене мовчання.
Роберт почав здалеку.
— Ти, очевидно, знаєш, чого я сюди приїхав?
— Догадуюсь, — відповів Лестер.
— Вдома всі дуже стурбувались, дізнавшись про твою хворобу, особливо мама. Тобі не загрожує рецидив?
— Думаю, що ні.
— Луїза розповіла, що застала тебе в трохи своєрідних домашніх умовах. Ти, звичайно, не одружений?
— Ні.
— Та жінка, яку бачила Луїза, це просто... — Роберт зробив красномовний рух рукою в повітрі.
Лестер кивнув.
— Я не хочу допитувати тебе, Лестер. Я не для того приїхав. Просто наші просили мене побачитись з тобою. Мама була у такому відчаї, що я зобов’язаний був це зробити, хоч би заради неї...