Він замовк, і Лестер, зворушений таким делікатним і справедливим зауваженням, відчув, що рішуче відмовитися від пояснень було б справді нечемно.
— Навряд чи я можу сказати тобі щось утішне, — почав він поволі. — Мені, власне, нічого сказати. Жінка ця існує, і я з нею живу, а нашим це не подобається. Найгірше, мабуть, те, що через нещасний випадок ви про це дізналися.
Він замовк, даючи змогу Роберту обдумати його тверезі міркування. Лестер, видно, ставився до свого становища спокійно. І слова його лунали, як завжди, розумно й переконливо.
— Ти не збираєшся з нею одружитися? — нерішуче запитав Роберт.
— Поки що ні, — спокійно відповів Лестер.
Хвилину вони мовчки дивились один на одного, потім Роберт кинув погляд на місто, що лежало за вікном.
— Мабуть, не варто питати тебе, чи ти її кохаєш? — наважився він.
— Справді, не знаю, як би я почав обмірковувати з тобою це неземне почуття, — похмуро пожартував Лестер. — Мені не довелося його спробувати. Я знаю тільки, що ця жінка цілком мене влаштовує.
Роберт знову помовчав.
— Що ж, — сказав він нарешті, — справа йде про твій добробут і про спокій родини. Будемо вважати, що мораль тут ні до чого, в усякому разі, не нам з тобою обмірковувати цей бік справи. Твої почуття стосуються тебе самого. Але питання про твоє майбутнє, як мені здається, досить серйозне, і ми мусимо про нього поговорити. Про збереження доброго імені й гідності родини також варто подумати. Батько дорожить честю родини більше, ніж багато інших людей. Тобі це, безперечно, відомо так само добре, як і мені.
— Я знаю, як дивиться на це батько, — відповів Лестер. — Мені все так само зрозуміло, як будь-кому з вас, але зараз я просто не можу нічого запропонувати. Такі стосунки складаються не за один день, і покінчити з ними одразу неможливо. Жінка ця існує. Частково я сам у тому винний. У подробиці вдаватися не маю наміру, — у таких справах чимало чого завжди приховано від стороннього спостерігача.
— Я, звичайно, уяви не маю про ваші стосунки, — сказав Роберт, — і не збираюсь тебе розпитувати, але чи не здається тобі, що ти робиш не цілком чесно... якщо тільки ти не думаєш одружитися з нею? — додав він, щоб намацати ґрунт.
Відповідь брата збентежила його.
— Можливо, я пішов би й на це, — сказав Лестер, — коли б бачив у цьому якусь користь. Найголовніше, що жінка ця існує, і всій родині це відомо. Якщо тут і слід вжити якихось заходів, то тільки мені. Діяти за мене ніхто не може.
Лестер замовк, а Роберт встав і почав ходити вперед і назад по кімнаті. Потім він знову підійшов до брата й сказав:
— Ти кажеш, що не збираєшся з нею одружуватися, чи, вірніше, що до цього ще не дійшло. Не раджу, Лестер. Мені здається, це було б фатальною помилкою. Я не хочу повчати тебе, але подумай сам, чим це загрожує людині в твоєму становищі; ти не маєш права так рискувати. Не кажучи вже про родину, ти надто багато ставиш на карту. Ти просто губиш своє життя.
Він замовк, витягнув уперед праву руку — його звичайний рух, коли він приймав щось особливо близько до серця, — і Лестер відчув просту щирість його слів. Роберт уже не виступав у ролі судді. Він звертався до його розуму, а це дуже міняло справу.
Проте Лестер не відгукнувся на цей заклик, і Роберт спробував зіграти на іншій струні. Він нагадав Лестеру, як любить його батько, як він сподівався, що Лестер одружиться в Цинциннаті з заможною дівчиною, нехай навіть з католичкою, якщо йому захочеться, але у всякому разі з дівчиною свого кола. І м-с Кейн завжди плекала цю надію, — та що говорити, Лестер і сам все знає.
— Так, я знаю, як вони на це дивляться, — перебив його Лестер, — але, справді, не бачу, що можна зараз змінити.
— Ти хочеш сказати, що тепер ще не вважаєш за доцільне розлучитися з нею?