Безтурботний

— Здається, ти слово «закласти» підшукував.

Лунде знову обмінявся поглядами з Вальдерхаугом:

—- Я знаю, що маю на увазі, але ми вважаємо за краще називати це «повідомляти важливу інформацію», щоб правила гри дотримувалися. Ти не згоден, Харрі?

Передні ніжки стільця, на якому сидів Харрі, зі стукотом опустилися на підлогу:

— Та загалом, так. Просто я у термінах не такий сильний, як ти.

Вальдерхауг уже більше не міг приховувати усмішку.

— Не дуже в цьому впевнений, Холе, — сказав Лунде, в якого на губах також з’явилась усмішка. — Добре, що ти згоден зі мною, і позаяк уже ти багато років працював разом із Волером, ми виходимо з того, що ти добре знаєш його характер. Співробітники, з якими ми вже розмовляли, відзначали безкомпромісний стиль поводження Волера з карними злочинцями, а деколи і не тільки з ними. Хіба Том Волер настільки безрозсудний, аби раптом застрелити Альфа Гуннеруда?

Харрі довго дивився у вікно. За сніжною пеленою лише вгадувалися контури Екеберзького кряжа. Але він знав, що кряж на місці. Сидячи за столом у кабінеті Управління, він роками спостерігав його там, і він назавжди там залишиться, зелений улітку, чорно-білий узимку. Його не зрушити з місця, він назавжди буде там, і це просто факт. А найчудовіше у фактах те, що можна не думати, бажані вони чи ні.

— Ні, — сказав Харрі,— Том Волер не настільки безрозсудний, аби раптом застрелити Альфа Гуннеруда.

І якщо хтось із членів комісії звернув увагу, що Харрі трішки виділив слово «безрозсудний», ніхто, в усякому разі, нічого не сказав.

Коли Харрі вийшов до коридору, із стільця біля дверей підвівся Вебер.

— Прошу, наступний, — сказав Харрі. — Це що у тебе?

Вебер підняв пластиковий пакет:

— Пістолет Гуннеруда. Гаразд, піду, хочу скоріше звільнитися.

— М-м, — Харрі вивудив із пачки сигарету. — Незвичайний ствол.

— Ізраїльський, — пояснив Вебер. — «Єрихонг941».

Харрі все дивився на двері, що зачинилися за Вебером, поки

Мьоллер, який проходив повз нього, звернув його увагу на те, що він стоїть із неприкуреною сигаретою в роті.

У забійному відділі було незвичне тихо. Сищики та слідчі спочатку жартували, що Забійник упав у зимову сплячку, а зараз — що дав себе вбити і таємно поховати, щоб стати вічною легендою. Сніг укривав міські дахи, сповзав і знову засипав їх, а димарі спокійно диміли.

Відділи з розкриття вбивств, пограбувань і сексуальних злочинів улаштували спільну зустріч Різдва в їдальні. Б’ярне Мьоллер, Беате Льонн і Халворсен виявилися сусідами по столу. Між ними стояв незайнятий стілець і тарілка з карткою на ім’я Харрі.