Безтурботний

— Тільки піднятися по сходах до квартири. Коли нам нарешті вдалося відімкнути двері, ти сказав, що далі впораєшся сам.

— А як я сюди дістався? Пішки чи…

— На таксі. Між іншим, ти винен мені сто двадцять крон.

Харрі застогнав і услід за Алі увійшов усередину його закладу.

— Мені дуже шкода, Алі, їй-богу. Будь добрий, розкажи стисліше, пропускаючи болісні подробиці.

— Ви з водієм стояли посеред вулиці та скандалили. А у нас спальня якраз сюди виходить. — Його фізіономія знову розпливлася в усмішці. — Який виродок придумав спальні з вікнами на вулицю?

— І коли це було?

— Вночі.

— Алі,ти прокидаєшся о п’ятій ранку,тож незрозуміло,що ти маєш на увазі, кажучи «вночі».

— Найраніше — о пів на дванадцяту.

Слухаючи, як Харрі плутано обіцяє, що таке більше не повториться, Алі кивав головою ледве не на кожне слово з виглядом людини, що знає все це практично напам’ять. Харрі висловив бажання віддячити Алі за клопіт, і той відповів, що Харрі міг би поступитися йому своєю порожньою коміркою в підвалі. Пообіцявши ще раз гарненько обдумати це питання, Харрі віддав Алі борг за таксі, а також розплатився за прихоплені в магазинчику пляшку коли та пакетик із макаронами і фрикадельками.

— Ну ось, тепер ми розрахувалися, — сказав Харрі, відрахувавши гроші.

Алі похитав головою:

— Колективний внесок за три місяці — зажадав цей кербуд, бухгалтер і ремонтник в одній особі.

— О чорт, зовсім забув!

— Еріксен, — усміхнувся ще ширше Алі.

— А це ще хто?

— Влітку я одержав листа від якогось Еріксена. Він просив вислати номери рахунків, на які він міг би перерахувати свою частину колективних внесків за травень і червень сімдесят другого року. Вважає, що саме це заважає йому спокійно спати останні тридцять років. Я відповів, що нині в нашому будинку не залишилося нікого, хто б його пам’ятав, так що він цілком може забути про цей борг. — 3 цими словами Алі направив на Харрі свій вказівний палець. — Але до тебе це зовсім не відноситься.

Харрі клятвено підвів праву руку:

— Обіцяю, завтра ж оплачу квитанцію.