Безтурботний

Піднявшись до себе, Харрі насамперед знову набрав номер Анни. Знову той же жіночий голос автовідповідача. Однак якраз у той момент, коли він виклав вміст принесеного з собою пакету на шиплячу сковороду, телефон задзвонив. Кинувшись у передпокій, він схопив слухавку.

— Алло! — ледве не крикнув він.

— Привіт! — У добре знайомому йому жіночому голосі на тому кінці лінії звучали нотки здивування.

— А, це ти.

— Авжеж, а ти думав хто?

Харрі з досадою заплющив очі.

— Та так, один колега. У нас тут нове пограбування. — Кожне слово залишало в роті пекучу гіркоту жовчі, що розлилася, навпіл з чилі. Знову повернувся глухий пульсуючий головний біль.

— Я намагалася дзвонити тобі на мобільний, — сказала Ракель.

— Я його загубив.

— Загубив?

— Десь залишив або вкрали, не знаю, Ракель.

— Харрі, в тебе щось не так?

— Не так?

— Я по голосу чую, ти якийсь… збуджений.

— Бачиш, я…

-Ну?

Харрі важко зітхнув.

— Гаразд, а як там у вас, справа просувається?

До Харрі доходив сенс окремих слів, проте він ніяк не міг скласти їх у доладні речення. Зі всіх цих «економічний стан», «благо дитини» та «компромісна пропозиція» він зрозумів тільки, що ніяких особливих новин немає, наступне судове засідання призначено на п’ятницю, в Олега все гаразд, але йому набридло жити в готелі.

— Скажи йому, що я вас дуже чекаю, — попросив Харрі.