Безтурботний

— Так, це я.

— Підійдіть. Моє прізвище Волер. Скажіть, як ви сюди потрапили?

— Я вже розповідав тим, іншим: за допомогою запасного ключа. В четвер вона приходила до мене в майстерню і дала його мені, тому що не могла бути вдома, коли я прийду.

— їй що ж, у цей час на роботу треба було?

— А я звідкіля знаю? Хоча не думаю, щоб вона працювала. Ну тобто так, як всі. У неї там якась велика виставка була і таке інше.

— А, значить, художниця. Хто-небудь тут про неї чув?

Дружне мовчання.

— Що ви робили в спальні, Єнсен?

— Шукав ванну.

Інший голос:

— Ванна ось тут, за тими дверима.

— О’кей. Коли ви увійшли до квартири, Єнсен, ви не помітили нічого підозрілого?

— Підозрілого? Е-е… як це?

— Ну, двері, приміром, були замкнуті? Може, вікна відчинені? Які-небудь специфічні запахи або звуки? Хоч щось?

— Двері були замкнуті. Ніяких там відчинених вікон, та я взагалі-то особливо й не роззирався. А пахло, так це… начебто розчинником…

— Уайт-спірит?

Інший голос:

— В одній із кімнат ми виявили різне приладдя, яким користуються художники.

— Дякую. Ще на що-небудь звернули увагу, Єнсен?

— А що ви там ще говорили?