Безтурботний

— Звуки.

— А так, звуки! Ні, звуків, мабуть, не було. Навпаки, тихо, як у могилі. Ну тобто… кхе, кхе… я ж тоді не знав, що…

— Гаразд, Єнсен, усе гаразд. А раніше ви покійну зустрічали?

— Ніколи, до того самого дня, як вона з’явилась у мене в майстерні. Така весела, енергійна пані.

— І що їй треба було?

— Полагодити термостат нагрівача у ванній.

— Будьте ласкаві, гляньте, він і справді не працює? Якщо там узагалі є нагрівач, звичайно.

— Тобто як це? А-а, розумію, вона спеціально все підстроїла, щоб її так знайшли, еге ж?

— Щось на зразок цього.

— Так, але термостат дійсно був того…

— Того?

— Зламаний.

— Звідки ви знаєте?

Пауза.

— Вам же сказано було, Єнсен, нічого тут не чіпати.

— Авжеж, але поки ви приїхали, минуло стільки часу, а я так нервувався, що мені просто потрібно було якось відволіктися.

— Отже, тепер термостат у покійної у повному порядку?

— Еге ж, типу того… кхе, кхе.

Харрі хотілося відійти від ліжка, але ноги відмовлялися коритися. Лікар закрив очі Анні, і тепер здавалося, що вона просто спить. Том Волер відпустив електрика, наприкінці взявши з нього обіцянку бути в найближчий день у межах досяжності. Відпустив він і чергову бригаду з Управління, що прибула сюди за сигналом про подію. Раніше Харрі ні за що не повірив би, що таке можливо, проте зараз він навіть радів присутності Тома Волера. Що не кажи, а досвід у Волера був. Харрі відчував, що сам, без нього, не зумів би зараз поставити жодного виразного запитання і вже поготів не в змозі був ужити якихось розумних заходів.

Волер попросив лікаря зробити попередні виводи.