— Командна робота, — загарчав Котекс, — є таке слово, ага. А насправді то такий спосіб уникати відповідальності. Це ознака безхребетності всього суспільства.
— Божечки, — сказала Едіпа, — вам, мабуть, забороняють говорити таке?
Котекс роззирнувся навсібіч і підкотив стілець ближче:
— Чули про машину Нефастиса?
Едіпа зробила круглі очі.
— Ну, її винайшов Джон Нефастис, він тепер у Берклі[110]. Джон — той, хто все ще щось винаходить. Ось. У мене є копія патенту. — Він дістав із шухляди пак ксерокопій, на одній з яких був відбиток коробки із зображенням якогось бородатого вікторіанця на зовнішньому боці і двома поршнями зверху, прикріпленими до колінчастого валу та маховика.
— Хто цей бородань? — поцікавилася Едіпа.
Джеймс Клерк Максвелл[111], пояснив Котекс, відомий шотландський науковець, який колись теоретично припустив існування крихітного інтелекту, відомого як Демон Максвелла. Демон сидів у коробці поміж молекулами повітря, швидкість руху яких була довільно різна, і відсортовував швидкі молекули від повільних. Швидкі молекули мають більшу енергію, аніж повільні. Зосередьте їх в одному місці в достатній кількості — і матимете зону високих температур. Потім можна використовувати різницю температур між цією гарячою зоною коробки та будь-якою прохолоднішою, щоб запустити тепловий двигун. Через те, що Демон сидить і сортує, для роботи системи не потрібно докладати жодних інших зусиль. У такий спосіб ви порушуєте другий закон термодинаміки, отримуєте щось із нічого, спричиняючи безперервний рух.
— А хіба сортування — то не робота? — спитала Едіпа. — Скажіть їм таке в поштовому відділенні — й опинитесь у поштовому лантуху на шляху до Фербенкса на Алясці, і навіть без позначки «FRAGILE[112]».
— Це розумова робота, — сказав Котекс. — А не робота у сенсі термодинаміки. — Він почав розводитися про те, що Машина Нефастиса вміщає того-таки, — Бог свідок, — Демона Максвелла. Усе, що потрібно, — вдивлятись у фотографію Клерка Максвелла та зосередитися на тому циліндрі, правому чи лівому, де ви хотіли б, щоб Демон підвищив температуру. Повітря розшириться та штовхне поршень. Здається, найкраще працює загальновідоме фото «Спілки з пропагування християнського знання[113]», де Максвелл знятий у профіль з правого боку.
Намагаючись не крутити головою, Едіпа уважно роззирнулася прихованим за окулярами поглядом. На них ніхто не звертав жодної уваги: гудів кондиціонер, клацали друкарські машинки IBM, рипіли обертові стільці, шурхотіли товстелезні довідники, згорталися і розгорталися рулони креслень, а високо над головою весело виблискували довгі мовчазні флюоресцентні лампи; із «Йойодиною» було все гаразд. Окрім цього місця, де Едіпа Маас разом із тисячею інших обраних мала добровільно постати перед божевіллям.
— Звісно, це не в усіх виходить, — осідлавши улюблену тему, оповідав їй Котекс. — Тільки в обдарованих. Джон називає їх «чутливими».
Едіпа зсунула окуляри на кінчик носа і закліпала очима, вважаючи кокетування єдиним виходом з цього розмовного глухого кута:
— А з мене вийде гарна чутлива, як думаєте?
— Справді хочете спробувати? Можете йому написати. Він знає тільки кількох чутливих. Він дозволить вам спробувати. — Едіпа дістала свій нотатничок і відкрила на скопійованому символі та словах «
— Скринька 573, — сказав Котекс.
— У Берклі?
— Ні, — веселі нотки в його голосі враз зникли, аж вона здивовано глипнула на нього, а він ще встиг додати: у Сан-Франциско; бо там немає жодного…, — і аж тоді зрозумів, що зробив помилку. — Він живе десь біля Телеграфу, — промимрив він. — Я дав вам не ту адресу.
Вона скористалася нагодою:
— То адреса ЗУЖИТІ вже не підходить? — Але вона вимовила це одним словом «зужиті». Його обличчя застигло маскою недовіри.
ebooksa