Виголошення лоту 49

— Вони були, — пам’ятала вона з п’єси Верфінґера, — у певному розумінні приватними кур’єрами, так?

— Десь із 1300 року, допоки Бісмарк[125] їх не викупив 1867-го, міз Маас, вони таки були європейською поштовою службою. Це одна з дуже небагатьох їхніх марок з шаром клею. А подивіться на кутики. — Едіпа побачила, що кожен кутик марки декорувався ріжком з однією петлею в ньому. Майже як символ ЗУЖИТІ.

— Поштовий ріжок, — сказав Коен, — символ «Турн і Таксис». Був на їхньому гербі.

І так, сей ріг златий тавровано вузлом мовчання, згадала Едіпа. Звісно.

— Тоді цей знайдений вами водяний знак, — сказала вона, — зображує майже такий самий, за винятком тої невеличкої штукенції, що виходить з розтрубу.

— Це прозвучить смішно, — сказав Коен, — але думаю, що то сурдина[126].

Вона кивнула. Чорні вбрання, мовчазність, таємничість. Хоч би ким вони були, вони мали на меті заткнути сурдиною поштовий ріжок «Турн і Таксис».

— Зазвичай на цьому випуску, та й на інших, не ставлять водяних знаків, — сказав Коен, — зважаючи на інші деталі — штрихування, кількість зубців, спосіб зістарення паперу — очевидно, що це підробка. Не просто помилка.

— Тоді це нічого не варте.

Коен усміхнувся і висякався.

— Ви здивуєтеся, за скільки можна продати досконалу підробку. Деякі колекціонери на них спеціалізуються. Питання в тому, хто це зробив? Із цими грубими помилками. — Він перевернув марку та вказав їй кінчиком пінцета. На малюнку вершник «Поні Експрес» виїжджав галопом з якогось форту часів Дикого заходу. З-за чагарника праворуч — можливо, саме туди прямував вершник — виступало єдине, ретельно вигравіруване чорне перо. — Нащо робити навмисну помилку? — запитав він, ігноруючи — якщо й помітив — вираз її обличчя. — Дотепер я натрапив на вісім таких. Кожна має схожу помилку, дуже копітку у виконанні, наче навмисне глузування. Там навіть на них усіх є транспозиція — США Поштобий звір.

— Їх недавно зробили? — бовкнула Едіпа дещо гучніше, ніж треба.

— Щось не так, міз Маас?

Вона розповіла йому про перший лист Мучо з погашенням, у якому її просили повідомляти про всі непристойні листи своєму пошматайстру.

— Дивно, — погодився Коен. — Друкарські помилки, згідно з нотатником, є тільки на 4-центовому «Лінкольні». Звичайний випуск 1954-го. Інші підробки простежуються з 1893 року.

— Це ж 70 років, — сказала вона. — Вона мала би бути досить старою.

— Якщо це та сама, — сказав Коен. — А якщо вона така ж стара, як «Турн і Таксис»? Омедіо Тассис, вигнанець з Мілана, організував свою першу кур’єрську службу у Бергамських краях близько 1290 року.

Вони мовчки сиділи, дослухаючись, як дощ млосно вгризається у вікна та скляний дах, зненацька зіштовхнувшись із цими дивовижними ймовірностями.

— Таке коли-небудь раніше траплялося? — запитала вона.

— Поштове шахрайство має 800-річну традицію. Так що й гадки не маю. — Тоді Едіпа розповіла йому все про перстень старого містера Тота та про символ, за шкрябанням якого вона заскочила Стенлі Котекса, і про ріжок із сурдиною, намальований у дамській кімнаті в «Кінескопі».