— А це не могла бути кур’єрська служба-конкурент?
Фалопян знизав плечима. Едіпа показала йому символ ЗУЖИТІ, і він знову знизав плечима.
— Майку, це було у жіночому туалеті, прямісінько тут, у «Кінескопі».
— Жінки, — лише сказав він. — Хто може сказати, що там з ними коїться?
Якби вона тоді здогадалася перевірити кілька рядків у п’єсі Верфінґера, то, вочевидь, змогла б і сама відшукати наступну зачіпку. Але тоді їй допоміг такий собі Чингіз Коен, найвидатніший філателіст на теренах Лос-Анджелеса. Діючи за інструкціями в заповіті, Метцґер найняв цього люб’язного, трохи гугнявого експерта за відсоток від належних йому виплат, щоб той здійснив інвентаризацію й оцінку колекції марок Інверариті.
Одного дощового ранку, коли над басейном здіймався туман, Метцґер знову кудись завіявся, а «Параноїки» були десь на звукозаписі, Едіпі зателефонував цей Чингіз Коен, який був такий стривожений, що Едіпа відчула це навіть по телефону.
— Тут є певні невідповідності, міз Маас, — сказав він. — Ви могли б приїхати?
Їдучи слизькою автострадою, у неї звідкись з’явилася певність, що «невідповідності» будуть пов’язані зі словом «Тристеро». Тиждень тому Метцґер в «Імпалі» Едіпи відвіз до Коена альбоми з марками, що зберігалися у сховищі в сейфі, а до того вона навіть не поцікавилася зазирнути до них. Але тепер вона усвідомила, наче це дощ нашепотів, що, на відміну від Фалопяна, Коен міг би щось знати про таємну кур’єрську службу.
Коли він відчинив двері свого помешкання, яке водночас слугувало йому офісом, вона побачила його в обрамленні довгої анфілади дверних пройм, які кімната за кімнатою розчахалися приблизно в напрямку Санта-Моніки, усе було просякнуте пітьмавим світлом дощового дня. У Чингіза Коена була легка літня нежить, напіврозстебнуті штани, і светр із зображенням Баррі Ґолдвотера[123]. Едіпа одразу ж відчула до нього щось материнське. Мабуть, у третій за рахунком кімнаті він всадовив її в крісло-гойдалку та пригостив справжнім домашнім кульбабовим вином у невеликих акуратних келишках.
— Я зібрав ці кульбабки на кладовищі два роки тому. Тепер цього кладовища немає. Вони знищили його заради Східної Сан-Нарцисівської автостради.
Вона вже достатньо прожила, щоб навчитися розпізнавати такі сигнали, кажуть, це притаманно епілептикам — певний запах, колір, нотка чистої пронизливої благодаті, що сповіщає їх про наближення нападу. Опісля всього залишається тільки цей сигнал, насправді — всього лише післясмак, мирське відчуття, а ось явлені під час удару одкровення ніколи не запам’ятовуються. Едіпа подумала, чи й вона у кінці всього цього (якщо, звичайно, передбачався кінець) так само не залишиться тільки з упорядкованими спогадами про докази, сповіщення і натяки, але без найголовнішої істини, яка щоразу чомусь виявлятиметься заяскравою, щоб утриматися в її пам’яті; завжди засвічуватиметься, невідворотно знищуючи сутність власного відображення, і з поверненням звичайного світу, мов на засвіченій плівці, лишатиметься лише порожнеча. За час, який знадобився для ковтка кульбабового вина, вона збагнула, що ніколи не дізнається, як часто з нею вже ставався той напад, чи як зрозуміти, коли він знову має статися. Можливо, це станеться навіть цієї секунди — та не існувало жодного способу дізнатися про це. Вона кинула погляд на дощ через коридор, що проходив кімнатами Коєна, і саме тоді вперше побачила, як можна легко посеред них загубитися.
— Я взяв на себе сміливість, — казав Чингіз Коен, — зв’язатися з Експертною комісією. Я ще не надсилав їм марок, про які йдеться, чекаючи на ваш особистий дозвіл і, звичайно ж, на дозвіл містера Метцґера. У будь-якому разі, я певен, що всі витрати можна вирахувати зі спадку.
— Не певна, що я вас розумію, — відповіла Едіпа.
— Дозвольте, — він підкотив до неї столик і делікатно дістав пінцетом з пластикової теки червоно-брунатну ювілейну марку США, випуску «Поні Експрес» 1940 року за 3 центи. Марка була погашена.
— Дивіться, — сказав він, увімкнувши невелику потужну лампу та подаючи їй видовжене збільшувальне скло.
— Це не той бік, — сказала вона, поки він обережно протирав марку бензином і клав її на чорну тацю.
— Водяний знак.
Едіпа придивилася. І знов це був він, її символ ЗУЖИТІ, що чорнів трохи правіше від центру.
— Що це? — запитала вона, і їй здалося, що вже встигло минути багато часу.
— Я не зовсім впевнений, — сказав Коен. — Ось чому я надіслав запит у комісію щодо неї та інших. Я показував їх деяким близьким друзям, та їхня реакція була досить обережною. Але погляньте, що ви на це скажете? — Із тієї ж пластикової теки він тепер дістав марку, схожу на стару німецьку, із цифрами 1/4 у центрі, словом
ebooksa