І не лишилось жодного

Віра різко підвелась. Вона вигукнула:

— Що то було? Це не землетрус?

Ломбард сказав:

— Ні, ні. Дивно, проте… від удару затряслась земля. І я подумав… ви чули наче крик? Я чув.

Вони подивились угору до будинку.

Ломбард промовив:

— Чулося звідти. Краще підіймаймось та гляньмо.

— Ні, ні. Я не піду.

— Як вам завгодно. Я йду.

Віра із розпачем сказала:

— Гаразд. Я з вами.

Вони пішли вгору схилом до будинку. Тераса мала мирний та безпечний вигляд у сонячному світлі. Вони завагались на хвилинку, тоді замість того, щоб увійти через вхідні двері, обережно обійшли будинок.

Вони знайшли Блора. Той лежав розпростертий на кам’яній терасі зі східної сторони, його голова була розчавлена і понівечена величезним шматком білого мармуру.

Філіп підняв очі вгору. Він сказав:

— Чиє це вікно прямо над нами?

Віра промовила тихим тремтячим голосом:

— Це моє… а це — годинник з полиці над каміном… Тепер я згадала. Він мав форму ведмедя.

Вона знову повторила, і її голос тремтів і ламався:

— Він мав форму ведмедя.

III