— Непогана ідея. Ми тут у достатній безпеці, ніхто до нас не дістанеться, щоб ми не помітили здалеку.
— Залишимось тут, — сказала Віра.
Блор мовив:
— Десь потрібно провести ніч. Ми тоді змушені будемо повернутись до будинку.
Віра затремтіла.
— Я не можу цього винести. Я
— Ви перебуватимете в безпеці — замкнені у своїй кімнаті, — сказав Філіп.
Віра пробурмотіла:
— Гадаю, так. — Вона випростала руки, мимрячи собі під ніс: — Як добре… знову відчути сонце…
Вона подумала: «Як дивно… Я — майже щаслива. Проте, гадаю, я — у справжній небезпеці… Якось… зараз… ніщо не має значення… у денному світлі… Я почуваюсь сповненою сил… Я відчуваю, що не можу померти…»
Блор дивився на свій наручний годинник. Він промовив:
— Друга година. Як щодо обіду?
Віра вперто стояла на своєму:
— Я не повернусь до будинку. Я залишаюсь тут — на відкритому просторі.
— Ну ж бо, міс Клейторн. Ви повинні зараз підтримувати сили, знаєте.
Віра наполягала:
— Від одного вигляду консервованого язика мене знудить! Я не хочу їсти. Деколи люди не їдять днями, коли вони на дієті.
Блор зітхнув:
— Що ж, а мені потрібно приймати їжу регулярно. Що ви скажете, містере Ломбард?
Філіп сказав:
ebooksa