І не лишилось жодного

— Хіба він не ризикує?

— У тому сенсі, що ви маєте на увазі, — ні, я так не думаю! Армстронґ не озброєний, знаєте, і до того ж, фізично Блор удвічі у виграші, і він завжди напоготові. Та й, у будь-якому разі, це просто неможливо, що Армстронґ може знаходитись у будинку. Я знаю, що його там немає.

— Але… який іще є варіант?

Філіп тихо сказав:

— Є Блор.

— Ой… ви насправді гадаєте?..

— Послухайте, моя дівчино. Ви чули розповідь Блора. Ви повинні визнати, що коли це правда, то я не можу мати жодного стосунку до зникнення Армстронґа. Його розповідь знімає з мене підозри. Та не знімає з нього. Ми покладаємось лише на його слова про те, що він почув кроки й побачив чоловіка, який ішов униз і вийшов через вхідні двері. Усе це може бути брехнею. Він міг би позбутись Армстронґа за кілька годин до цього.

— Як?

Ломбард знизив плечима.

— Це нам не відомо. Та якщо ви запитаєте мене, то є лише одна загроза, якої ми повинні боятись, і ця загроза — Блор! Що нам відомо про цього чоловіка? Майже нічого! Усі його розповіді колишнього поліцейського можуть бути базіканням! Він може бути будь-ким — божевільним мільйонером… схибленим бізнесменом, в’язнем, що втік із Бродмура. Достовірним є лише одне. Він міг скоїти будь-який із цих злочинів.

Віра трохи зблідла. Вона заговорила злегка задиханим голосом:

— І припустімо, він дістанеться… до нас?

Ломбард тихо відповів, погладжуючи револьвер у кишені:

— Я добряче подбаю про те, щоб йому це не вдалось.

Тоді він запитально глянув на неї:

— Починаєте вірити в мене, чи не так, Віро? Переконуєтесь, що я вас не застрелив би?

Віра відповіла:

— Потрібно комусь вірити… Чесно кажучи, гадаю, ви помиляєтесь щодо Блора. Я досі думаю, що це Армстронґ.

Вона різко повернулась до нього:

— Ви не відчуваєте… постійно… що хтось є. Хтось спостерігає і вичікує?