Яке сильне відчуття. Так, Г’юґо чекав її на другому поверсі.
Віра сказала собі:
— Не будь дурною. Ти така втомлена, що уявляєш собі найфантастичніші речі…
Вона повільно піднялася сходами…
На верхній сходинці щось безшумно випало в неї з руки на м’який ворсистий килимок. Вона навіть не помітила, що впустила револьвер. Вона тільки усвідомлювала, що тримала в руках маленьку порцелянову статуетку.
Як тихо в будинку! Але їй не здавалося, що в будинку порожньо.
Там, нагорі, Г’юґо чекав на неї.
«Зоставили солдатика сумного і самотнього
Вона підійшла до своєї кімнати. Г’юґо чекав її всередині, вона була майже певна.
Вона відчинила двері…
Вдихнула…
Звичайно, це ж останній рядок лічилки:
Мала порцелянова фігурка випала з її руки, покотилася по підлозі й розбилася об ґратки каміна.
Віра механічно рухалася вперед. От де кінець — тут, де холодна мокра рука (звісно ж, Сирілова) доторкнулася до її шиї…
«Сиріле, можеш плисти до скелі…»
Отак сталося вбивство, так легко!
Але потім ти постійно пригадуєш…