— Хто привозив на острів провізію і зробив усі необхідні приготування?
— Чоловік на ім’я Морріс. Айзек Морріс.
— І що ж він про все це каже?
— Він нічого не може сказати, сер, він мертвий.
Помічник комісара насупився.
— Ми щось знаємо про цього Морріса?
— О, так, сер, про нього ми знаємо. Він був не надто порядним джентльменом, той містер Морріс. Три роки тому він був причетний до справи шахрайства з акціями Беніто — ми впевнені, хоча не можемо цього довести. І він був замішаний у наркоторгівлі. І знову ж таки, ми не можемо цього довести. Цей Морріс був дуже обережним чоловіком.
— І він стояв за цією історією з островом?
— Так, сер, він брав участь в аукціоні — хоча дав зрозуміти, що купує Солдатський острів для третьої особи, імені якої не назвав.
— Я впевнений, що можна щось дізнатися про фінансовий бік цієї справи!
Інспектор Мейн усміхнувся.
— Неможливо, якщо це Морріс! Він так умів крутити цифрами, що навіть найкращі бухгалтери в країні не зможуть розібрати, де тут початок, а де кінець! Ми бачили це у випадку Беніто. Ні, він добре заховав сліди свого роботодавця.
Томас Ледж зітхнув. Інспектор Мейн продовжував:
— Саме Морріс давав розпорядження у Стіклгевені. Назвався представником «містера Оуена». Саме він пояснював людям, що проходить якийсь експеримент на спір про тиждень життя на «безлюдному острові» — тож не варто зважати на заклики звідти щодо допомоги.
Сер Томас Ледж зіщулився. Він недовірливо промовив:
— І ви хочете сказати, що ці люди не запідозрили нічого поганого? Навіть тоді?
Мейн знизав плечима. Він сказав:
— Ви забуваєте, сер, що Солдатський острів раніше належав молодому Елмеру Робсону, американцеві. Там він влаштовував найекстравагантніші вечірки. Я не сумніваюся, місцеве населення вже верне від них. Але люди до цього звикли й почали відчувати, що на тому острові постійно стається щось неймовірне. Сер, якщо так подумати — це природно.
Помічник комісара похмуро зізнався, що, мабуть, так воно й було.
Мейн говорив далі:
ebooksa